Президенти:із 44 вбито чотирьох

Із 44 господарів Білого дому вбили чотирьох

Під кінець Громадянської війни у США на столі в лідера Півночі президента Абрагама Лінкольна в конверті з написом "Убивство" лежало близько 80 письмових погроз.

- Хоч би як війна закінчилася, відчуваю, що ненадовго її переживу, - казав якось.

Лінкольна вбив прихильник уже переможеного Півдня актор Джон Вілкс Бут. Із преси він довідався, що ввечері 14 квітня 1865-го - у Страсну п"ятницю, річницю початку Громадянської війни - Лінкольн із дружиною буде у вашингтонському театрі Форда на комедії "Наш американський кузен". Бут не грав у цьому театрі, але добре орієнтувався в ньому, бо часто бував там у друзів-акторів, і знав порядок реплік.

Абрагам Лінкольн

Президент затримався в Білому домі, щоб підписати акт про помилування засудженого до смерті за шпигунство на користь Півдня. Коли з невеликим запізненням він з"явився у своїй ложі, актори призупинили гру, публіка встала, оркестр заграв вітання. І п"єса продовжилася. Бут без перешкод увійшов до президентської ложі. Єдиний офіцер поліції, який мав її охороняти, чомусь залишив свій пост. Дочекавшись вибуху сміху публіки, Бут прицілився і вистрілив Лінкольну в потилицю.

Далі він планував стрибнути з ложі на сцену. Але зачепився шпорою за прапор, який прикрашав сцену, впав і зламав ногу вище коліна. Піднявся й вигукнув:

- Sic semper tyrannis! - такою є споконвічна доля тиранів, - ці слова нібито сказав Брут після вбивства Цезаря.

І на очах публіки зник зі сцени.

Важко пораненого президента перенесли в будинок навпроти театру. Ліжко для нього виявилося закоротким, тож поклали навскіс. На ранок Лінкольн помер.

Бут вибрався з Вашингтона й отримав притулок в однодумців у штаті Меріленд. Знайомий лікар зробив йому перев"язку ноги. 26 квітня загін федеральних військ викрив Бута на тютюновій фермі в штаті Вірджинія. Вбили у перестрілці.

Після вбивства президента Лінкольна завдяки телеграфу в США оголосили першу в історії країни загальнонаціональну жалобу.

20-й президент США республіканець Джеймс Абрам Ґарфілд (1831-1881) був амбідекстром. Тобто однаково добре послуговувався як лівицею, так і правицею. Він міг одночасно говорити, однією рукою писати давньогрецькі слова, другою латинські. Будучи конгресменом, знайшов нове доведення теореми Піфагора, самостійно вивчив право.

Джеймс Абрам Ґарфілд

Через чотири місяці після обрання президентом Ґарфілд зібрався в подорож на берег моря в Нью-Джерсі. Уранці 2 липня 1881 року в супроводі синів, держсекретаря й військового міністра він приїхав на одну із залізничних станцій Вашингтона. Раптом президентові вистрілили у спину.

- Боже мій! Що це? - вигукнув він.

Другий постріл звалив Ґарфілда з ніг. Чоловік, який стріляв, розвернувся, аби піти. Та його перепинив поліцейський, заарештував і доправив до місцевої дільниці.

Нападником був 39-річний Чарльз Ґіто. Він пописував політичні статті. Одну з них використали в передвиборній кампанії кандидата у президенти Ґарфілда. Ґіто був певен, що цією публікацією зробив значний внесок у його перемогу і заслуговує на винагороду. Бажано - посаду в дипломатичному відомстві.

Декілька місяців він писав клопотання до Білого дому, держдепартаменту. Отримав вісім відмов поспіль. Нарешті держсекретар особисто вказав йому на двері. І Ґіто вирішив убити невдячного президента. На позичені гроші придбав колекційний револьвер із рукояткою зі слонової кістки - аби в майбутньому той гідно презентувався серед експонатів музею.

Декілька тижнів практикувався у стрільбі. Потім відправив урядовцям кілька листів з обіцянками "нещастя для президента". Один із них адресував головнокомандувачу: просив забезпечити йому захист від натовпу, який міг би помститися одразу після замаху.

До листів не поставилися серйозно. 2 липня Ґіто приїхав на залізничну станцію. Начистив до блиску взуття. Домовився з візником, щоб той підкинув його потім до в"язниці, і зачекав.

Після двох пострілів Ґарфілд був іще живий. Перша куля влучила у спину і пройшла навиліт через плече. Друга роздробила ребро і застряла коло підшлункової залози. Після першого ситуативного консиліуму десяток лікарів поклали пораненого на матрац і перевезли в Білий дім.

Другу кулю в тілі президента один із кращих лікарів Вашингтона шукав металевим щупом і пальцями. Потім за це взялася бригада лікарів - усе марно. Щоб допомогти медикам, винахідник телефону Александр Белл із колегою сконструювали перший металошукач. Але до якої б частини тіла Ґарфілда його не прикладали, апарат дзеленчав постійно. Винахідники провели експерименти на інших людях - у лабораторії, в Будинку ветеранів. Прилад діяв як слід. Усі були розгублені.

Згодом з"ясували, що шуми створювали металеві пружини матрацу, на якому лежав президент. Такі матраци тільки-но з"явилися, і мало хто чув про їхнє існування. Тож промучившись три тижні, лікарі облишили пошуки другої кулі. Ґарфілд, хоч і їв багато, швидко втрачав вагу. Медики могли допомогти лише одним - дренажними трубками відкачували гній. 19 вересня 1881 року президент помер від зараження крові через недотримання гігієни під час хірургічних втручань. Бо в мікроби й антисептики тоді ще не дуже вірили.

Вільям Мак-Кінлі - перший американський президент, задокументований на кіноплівку. При ньому в Білому домі проклали телефонний зв"язок. 1900-го Мак-Кінлі переміг на президентських виборах удруге: за першої його каденції в країні почалося промислове зростання. США окупували Кубу, Пуерто-Рико, Філіппіни, анексували Гаваї. Та водночас зростала пролетаризація населення, робітники-іммігранти з Європи привезли хвилю радикальних анархістських настроїв. 1900 року вбили губернатора Кентуккі. Невдовзі поширився анонімний вірш із закликом те саме вчинити з Мак-Кінлі. Президент не вірив, що хтось має підстави підняти на нього руку.

Вільям Мак-Кінлі

- Чого мені боятися? - відповів на застереження держсекретаря в день свого вбивства.

Будь-яка влада ворожа робітничому класу. Такого висновку дійшов син іммігранта-поляка Леон Франц Чолгош під впливом анархістських писань. Через кволе здоров"я він мусив покинути роботу на фабриці. Оселився на фермі. Як можна допомогти таким же бідним, як він? На очі потрапила газета з повідомленням про вбивство анархістом італійського короля Умберто І. Чолгош постійно носив її при собі. Наприкінці літа 1901-го перебрався до міста Буффало і став постійним відвідувачем Панамериканської виставки: на неї мав завітати президент. Перед тим купив короткоцівковий револьвер 32-го калібру.

Павільйони Панамериканської виставки були розкішно ілюміновані: рекламували електричний струм, ера якого наставала. Президент Мак-Кінлі з"явився 4 вересня. Виступив перед 50-тисячною аудиторією про важливість технічного прогресу. Потім з"їздив на Ніагарський водоспад. Наступного дня на виставці був запланований публічний прийом. Мак-Кінлі любив спілкуватися з журналістами - у нього навіть був папуга на ім"я Вашингтон Пост - і простими громадянами.

О пів на четверту із секретарем і президентом виставки Мак-Кінлі попрямував до павільйону на прийом. Охорону забезпечували три агенти секретної служби й місцеві детективи. Вишикувався натовп охочих потиснути президентові руку. Серед допущених до зали був і Леон Чолгош. Руку з револьвером він обмотав білою хустиною.

Коли черга дійшла до нього, Чолгош простягнув її до президента і двічі натиснув на спусковий гачок. Й одразу кинувся навтьоки. Темношкірий офіціант, який стояв у черзі позаду, встиг збити Чолгоша з ніг, а секретний агент притиснув його до підлоги. Із зали Чолгоша волокли, сиплячи стусанами. Президент, якого вже всадовили у крісло, повторював:

- Легше з ним, хлопці.

Мак-Кінлі нашвидкуруч прооперували в медпункті й перенесли до будинку президента виставки. Перша куля влучила в ґудзик на жилеті. Друга потрапила в черевну порожнину, пошкодила нирку, підшлункову залозу і застряла в м"язах спини. Її знайти не змогли. Навіть за допомогою рентгенівських апаратів. Один із них був представлений на виставці, а другий спеціально прислав Едісон. Під вечір 12 вересня пацієнтові погіршало.

- Гадаю, треба запросити сповідника, - сказав лікарям Мак-Кінлі.

У ніч на 14 вересня він помер.

- Я вбив президента, бо він був ворогом хороших людей - хороших трудящих людей. Мені не соромно за свій злочин. Шкода тільки, що не дали побачитися з батьком, - останні слова Леона Франца Чолгоша перед стратою.

Кортеж президента Джона Кеннеді 

22 листопада 1963 року мав проїхати центром міста Даллас, штат Техас, до торговельного центру. Там Кеннеді мав виголосити  промову. Близько опівдня він та губернатор штату сіли із дружинами у президентський лімузин.

Джон Кеннеді 

Кеннеді наполіг, щоб з автомобіля зняли куленепробивний дах. Lincoln Continental їхав повільно крізь "живий коридор". О пів на першу пролунали постріли. Президент схопився за горло, а потім його голова практично вибухнула. Жаклін Кеннеді в паніці вилізла на машину. Агент, який слідував за лімузином, підхопив її і повернув на місце. За 4 хв. лімузин дістався госпіталю. О 13.00 Кеннеді помер, не приходячи до тями.

Очевидці свідчили, що постріли пролунали з будинку шкільного книгосховища. На шостому поверсі знайшли відчинене вікно, три використані гільзи й рушницю з оптичним прицілом. За номерним знаком встановили, що її поштою замовив 23-річний службовець шкільного книгосховища, колишній морський піхотинець Лі Гарві Освальд. О 1.50 його заарештували.

Телеглядачі вперше і востаннє побачили Освальда в суботу, 24 листопада. Охорона вела його до підземної автостоянки поліцейського управління, щоб перевезти до окружної в"язниці Далласа. Тут Лі Гарві застрелив Джек Рубінштейн, власник нічного клубу в Далласі.

- Я зробив це заради Джекі, - стверджував на допиті Рубінштейн.

Він мав на увазі вдову - Жаклін Кеннеді.

Незабаром Рубінштейн помер у в"язниці за загадкових обставин.

Наступний президент Ліндон Джонсон створив спеціальну комісію на чолі з головою верховного суду США Ерлом Вореном. Її рапорт опублікували у вересні 1964-го - основний виклад і 26 додаткових томів показів свідків. Убивцею комісія назвала Освальда. За її висновками, діяв він самостійно. Та більшість американців схиляються до теорії змови. Убивство Кеннеді нібито насправді скоїли професійні кілери. Замовників називають різних. Зокрема, мафію, а також техаських нафтових магнатів.

Марія Стоянова