Гетьман Павло Скоропадський

«Троцький називав Скоропадського українським Бонапартом, Денікін - другим Мазепою. Оцінювати Скоропадського можна і як «лиходія», і як «праведника», але саме своєю неоднозначністю він і цікавий».

Павло Скоропадський походив із роду української козацької старшини. Один із його предків був гетьманом. Скоропадські поріднилися з Апостолами, Полуботками, Розумовськими, Гамаліями, Кочубеями, Лизогубами, Милорадовичами. Згодом Павло Скоропадський писав про ставлення таких людей до України: «Україна розумілась як славне минуле, але зовсім не пов’язувалась з її сучасним станом, іншими словами, ніяких політичних міркувань, пов’язаних із відновленням України, не було. Вся моя родина була глибоко віданна російським царям, але у всьому якось підкреслювалося, що ми не великороси, а малоросіяни, як тоді казали, високого походження».

Павло Скоропадський, як і його батько, зробив військову кар’єру. Він добровольцем пішов на російсько-японську війну. В. Савченко розповідає: «Він брав участь у російсько-японській війні, воював у чині осавула Забайкальської козацької дивізії, був ад’ютантом командувача російського Східного військового загону графа А. Келлера, згодом - ад’ютантом головнокомандуючого російських військ на Далекому Сході генерала М. Ліневича. Як командир сотні козацького полку Скоропадський брав участь у запеклих боях, а як ад’ютант - відповідав за розробку операцій на Корейському театрі воєнних дій».

З війни Павло Скоропадський повернувся ротмістром, кавалером золотої Георгіївської зброї і чотирьох орденів. У 33 роки він став одним із наймолодших полковників. Під час Першої світової війни Скоропадський командував полком, бригадою, дивізією та корпусом кінноти. У 1916 році він отримав звання генерал-лейтенанта.

Після Лютневої революції 1917 року Скоропадський писав дружині: «Данилкові (сину гетьмана) потрібно вчитися по-малоросійськи, я теж купив собі книжку і збирався, можливо, зробитись українцем, але мушу сказати по щирості, не дуже переконаним». Однак процес національного відродження, який розвивався в Україні, захопив і генерала. За наказом командування Скоропадський провів українізацію свого корпусу, тобто в цій військовій частині залишилися тільки солдати й офіцери української національності.

6 жовтня 1917 року на Першому Всеукраїнському з’їзді Вільного козацтва в Чигирині Павла Скоропадського було одноголосно обрано генеральним отаманом Вільного козацтва, а 29 квітня 1918 року генерал Скоропадський був проголошений гетьманом України.

У радянській історичній науці утвердилася думка, що гетьман Скоропадський був слухняною маріонеткою в руках німецьких окупантів. Чи так це?

Віктор Савченко пише: «Україна не надіслала жодного свого солдата на допомогу німецькій та австро-угорській арміям. Гетьманська держава не змогла задовольнити армії німецького блоку українським продовольством і сировиною… Керівництво Австро-Угорщини обурювалося поведінкою гетьмана, твердячи, що, надаючи 120 млн. крон на утримання своєї армії в Україні зі свого бюджету, воно не може отримати необхідних державі обіцяних українським урядом харчів. Можливо, гетьман таємно сприяв затягуванню поставок української пшениці, м’яса, сала, вугілля, заліза до Німеччини, можливо, гетьман сам інсценізував локальні повстання проти свого режиму, відтягуючи австро-німецькі гарнізони в Україну. Цікаво, що перші повстання стались у районах учорашніх вільних козаків, які півроку тому обирали Скоропадського своїм гетьманом, а проти них, на прохання гетьмана, направлялися не гетьманські, а німецькі війська».

Водночас гетьман Скоропадський вів переговори з козацькою Кубанською радою. Він вважав за можливе перетворення Кубані на генерал-губернаторство у складі Української держави. Гетьман відправив Кубанській раді гроші, 10 тисяч гвинтівок, 8 гармат, 100 кулеметів, 50 тисяч снарядів. Скоропадський мріяв стати керівником федеративної держави, до якої входили б Україна, Крим, Бессарабія, Дон, Кубань, Терек.

На початку серпня 1918 року гетьман підписав закон про відновлення українського козацтва. Його метою стало не лише відродження козацького стану, а й створення українських військових сил, дозволу на які не давали німці.

Віктор Савченко висвітлює стосунки Скоропадського з Кримом: «Гетьман вирішив припинити політичні й економічні зносини між Кримом та Україною. Скоропадський заявляв про те, що Крим має бути частиною України. Економічна блокада призвела до того, що багатий кримський урожай гинув без українського цукру і деревини, у Криму почалися проблеми з хлібом. Кримчани були вимушені розпочати переговори про приєднання Криму до України».

Гетьман Скоропадський активно сприяв розвитку науки, освіти і мистецтва в Україні. За короткий часовий проміжок, коли Скоропадський був на чолі Української держави, заснована Академія наук.

Втративши владу, Скоропадський знайшов політичний притулок у Німеччині. Однак у 1937 році його син Данило Скоропадський виїхав до Канади і США. У лютому 1935 року Д. Скоропадський прибув у Лондон, де роз’яснював британським розвідникам, що «…партія його батька жодним чином не пов’язана з Німеччиною, а якщо вони тепер і співпрацюють з німцями, то лише тому, що не бачать більше нікого, хто був би готовий або спроможний їм допомогти».

У квітні 1945 року, під час бомбардування авіацією США, Павло Скоропадський був тяжко поранений і помер.