21 березня 1862 року в бідній міщанській сім’ї народився майбутній живописець, митець і автор багатьох картин Микола Пимоненко. Роботи його зачаровували простим і водночас дуже глибоким смислом. Створені неначе не рукою майстра, а самим життям.
 |
| Микола Пимоненко |
Дитинство Миколи Корниловича пройшло на мальовничо-чарівній Пріорці, що біля Києва. Батько хлопця був іконописцем і різьбярем. Миколі подобалася робота батька, він охоче допомагав йому, їздив з ним по селах і губерніях, збираючи замовлення. Талант хлопчика не можливо було не помітити, тому сім’я вирішила віддати його в учні до знаного іконописця Іванова.
Згодом Микола Іванович Мурашко, видатний український художник, педагог та критик, запросив здібного хлопця на безоплатне навчання до Київської рисувальної школи, якою він на той час керував. Педагогічний колектив на чолі з Мурашком мав тісні дружні стосунки з російськими художниками-передвижниками, які серйозно вплинули на становлення й формування особистих поглядів та творчого методу Пимоненка як живописця.
Потім Пимоненко вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався поряд із такими майстрами, як Володимир Сєров, Михайло Врубель, Сергій Васильківський, Михайло Ткаченко, Михайло Беркос.
Та через скруту, а також через хворобу, яка загострилася від сирого петербурзького клімату, Микола змушений був лишити Академію і повернутися до Києва. Там на запрошення Мурашка почав вести викладацьку діяльність у Київській рисувальній школі.
Картину Пимоненка “Гальорка” вперше було експоновано на виставці Петербурзької Академії мистецтв 1885 року. А через шість років художник отримав звання почесного учасника Академії мистецтв за заслуги у розвитку мистецтва.
У 90-х роках XIX століття був одним із помічників Віктора Васнєцова, який тоді розписував Володимирський собор. Пензлю Пимоненка належать образи Святої Анни і Миколи Мирлікійського, а також деякі образи на фронтоні.
Ілля Рєпін запросив Миколу стати експонентом Товариства пересувних художніх виставок, а потім Пимоненко став членом цього Товариства. І до кінця свого життя не пропустив жодної виставки. Його дебютом на виставці стала картина “Ворожіння”.
 |
| Жнива в Україні |
 |
| Брід |
 |
| Вечоріє |
 |
| Великодня утреня |
 |
Весілля в Україні
|
Роботи митця мають поетизований вигляд. Іноді картини створювались дуже спонтанно. Якось перед дощем, перебуваючи на дачі, він допоміг дівчинці загнати овець у стійло. Після чого зразу дістав альбом і швидкими мазками зобразив важкі купчасті хмари, з яких здавалося ось-ось хлине злива і вибухне блискавиця. Так із-під пензля народилася картина “Перед грозою”.
Будучи людиною емоційною, він не боявся у своєму мистецтві показувати і любов, і ревнощі, і побачення, і весілля. Так одного разу майстер прочитав у газеті замітку про те, що, єврейська дівчина насмілилася покохати українського хлопця, була бита, проклята і гнана своєю громадою. І під впливом хвилювань створює картину “Жертва фанатизму”.
Важливе місце в сюжетах художника посідає ліричний і неповторний образ України, чарівність рідного краю з життєрадісним народом. За це Миколу називали “майстром побутового живопису”. Його картинними героями ставали звичайнісінькі люди. Йому подобалося спостерігати за молоддю, їхніми веселощами, танцями, жартами. А потім все це переносилося яскравими фарбами на полотна. Велика кількість картин присвячена змалюванню побуту і традицій селянства.
 |
| Не жартуй |
 |
| Українська ніч. Побачення |
Найвідомішими роботами стали картини: ”Весілля в Київській губернії”, “Свати”, “Ворожіння”, “Біля колодязя (Парубки)”, “Київська квіткарка”, “На ярмарку”, “Жертва фанатизму”, “Сінокіс”, “Брід”, “Вихід з церкви в Страсний четвер”, “Зустріч з земляком”, “Гуси, додому!”, “Суперниці. Біля колодязя”, “Гопак” тощо.
На початку ХХ століття Пимоненко брав активну участь у міжнародних виставках і у громадському мистецькому житті. Його картини експонувалися у Парижі, Берліні, Мюнхені та Лондоні. У 1909 році він був обраний членом Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури. Картини мали неабиякий попит, і колекціонери охоче скуповували до своїх зібрань праці українського художника. Один із найбільших і популярних мистецьких музеїв світу – Лувр – також придбав до своєї колекції картину Пимоненка “Гопак”.
.jpg) |
| Гопак (репродукція) |
У 1883 р. М. Пимоненко одружився з Олександрою Орловською. На весіллі енергійна, рішуча, гостроязика дочка В.Орловського жартома уклала угоду про те, що коли їй (Олександрі Володимирівні) сподобається якась із чоловікових картин, то твір стане її власністю. Угоду, сміючись, скріпив підписом Микола Мурашко.
Пройшов час і дружина забажала картину «Страсний четвер».
 |
| Страсний четвер |
Послала її на виставку і художник, який не вірив у свої таланти, дізнався, що картину придбала знаменита Мюнхенська галерея «Нова пінакотека». Пимоненка прийняли у дійсні члени Мюнхенського товариства художників.
Його картину “Гопак” після репрезентації на Паризькому салоні придбав Луврський музей.
Почалось двадцятилітнє щасливе сімейне життя.
Всі роки сім’я Пимоненків прожила в одній садибі з Володимиром Орловським. Поселилися молоді у невеликому флігелі поруч із двоповерховим будинком Орловського на вулиці Гоголівській, 28. Невеличка садиба із зовсім мініатюрним садом стала справжнім епіцентром розвитку українського мистецтва. У затишній майстерні народжувалися знамениті картини митця, за 27 років Микола Корнилович створив літопис українського села. Там народжувалися, підростали їхні діти — доньки Раїса та Ольга, син Микола.
 |
| Портрет дружини художника Олександри ,1893 р. |
А були ще й канікули, село Малютинка біля Боярки під Києвом. Колись малий Миколки допомагав батькові оформляти місцеву церкву, сюди повернувся підлікуватися цілющим повітрям після холодного Петербурга. У селі він милувався природою і багато працював упродовж 1888-1911 рр. Художник узяв в оренду хату, прибудував до неї велику світлу майстерню і разом із родиною проводив все літо. Сільське життя підказувало теми, колоритні мешканці ставали прообразами багатьох полотен. У новій майстерні, під скляним дахом одна за одною народжувалися веселі, ледь іронічні картини.
Ілля Рєпін і Володимир Орловський дозволили Пимоненкові надсилати полотна на виставки до Академії як екзаменаційні роботи.
Коли 8 квітня 1912 року серце художника зупинилось, Ілля Рєпін у листі до письменника Ясинського написав:
“Яка втрата! Він був справжнім українцем, і не буде забутий своєю батьківщиною за свої правдиві і милі, як Україна, картини”.
Поховали художника на Лук’янівському кладовищі, з лаконічним і таким промовистим записом на надгробку “Академік живопису”. Через рік після смерті Миколи Пимоненка Академія мистецтв організувала виставку його творів. На ній було представлено понад 180 картин, близько 500 етюдів і рисунків.
Не дарма Микола Корнилович входить до “золотої десятки” українських художників ХХ століття. Адже саме його роботам властивий глибокий гуманізм і народність, які показують любов до українського народу, його уміння не тільки бачити, а й передавати красу побаченого. Відтворювати поезію душі фарбами і передавати через полотна і радість, і смуток, і трагізм. Він ніби не створює свої картини, а їх йому підказує саме життя.
Марися ТИШКЕВИЧ
.jpg)
Reviewed by Василь Герей
on
14:10:00
Rating:
Немає коментарів: