Климент Квітка: доля, творчість і кохання

4 лютого1880 року – на Сумщині народився Климент Квітка, правник за фахом, етнограф, музикознавець, дослідник поліського фольклору. Зібрав і систематизував понад 6 тисяч українських, білоруських народних пісень, записав на фонографі голоси Івана Франка, Лесі Українки, кобзаря Гната Гончаренка й інших українських митців. Написав багато наукових праць з історії та теорії музичного фольклору, музичних інструментів, створив низку навчальних і методичних посібників. Жертва сталінських репресій.

Климент Квітка (1880 – 1953).

Батько рано помер від сухот, мати з усіх сил намагалася утримувати дітей. Але змушена була віддати п’ятирічного сина на виховання до поміщків Карпових у Київ. Навчався в Києво-Печерській гімназії, яку закінчив із золотою відзнакою. Також отримав грунтовну музичну освіту в Київському музичному училищі та фах юриста у Київському університеті святого Володимира. Володів 13-ма мовами, а ще був концертмейстером університетського хору. Після закінчення університету займався юриспруденцією, працював в окружних судах у Тифлісі та Сімферополі.

З юних років захопився збиранням народного фольклору. Восени 1898 року, ще першокурсником, познайомився на літературному вечорі в університеті із Лесею Українкою, яка запропонувала занотувати народні пісні, які знала – перші записи з Лесиного голосу Климент зробив ще тоді. У 1901 році їхні шляхи знову перетнулися на Буковині, куди поетка приїхала шукати розради після смерті Сергія Мержинського. Він береться супроводжувати Лесю Українку та Ольгу Кобилянську в подорожі Буковиною – і далі до кінця життя поетки вони були разом.

Климент Квітка (стоїть) з родиною старшої сестри. Кін. 1890-х.

Крім любові до фольклору їх зблизила хвороба – у Квітки так само були сухоти. Попри різницю у віці (Климент був на 9 років молодшим за Лесю), він теж був досить прогресивним у поглядах, тож деякий час вони жили цивільним шлюбом і повінчалися лише в 1907 році під тиском родини та суспільної думки. Попри обмеженість коштів, вони фінансували експедицію Філарета Колесси із запису народних дум, опікувалися Марусею Собіневською, яка офіційно була прийомною дочкою названих батьків Климента Квітки Феоктисти та Олександра Карпових. До останнього подиху поетки чоловік був поряд.

Овдовівши, продовжив фольклорні студії. У 1917 році видав двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Загалом було ж зібрано понад 6 тисяч народних пісень, понад 200 з них композитори використали для своїх творів, а Микола Леонтович створив на основі цих пісень найвідоміші хорові композиції. Також уклав «Посібник для збирачів фольклору» та підручник «До вивчення побуту лірників».

Климент Квітка та Леся Українка біля Свято-Успенського собору в Гадячі.

Під час Української революції, восени 1917 року Квітку був обраний товаришем (заступником) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради, а менше як за пів року – заступником міністра юстиції УНР.

У 1920 році став до роботи в Академії наук Української РСР, де заснував відділ музичної етнографії. Паралельно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. За вісім років Климент написав та опублікував понад 40 наукових праць та досліджень і видав ще дві збірки пісень.

У 1933 році, коли маховик сталінських репресій ще тільки розкручувався, був позбавлений роботи й заарештований. Йому «пригадали» його роботу в державних органах УНР і звинуватили у співпраці з українськими буржуазними націоналістами. Щоправда, відбувся лише півторамісячним ув’язненням. Стукачі в камері повідомляли, що Квітка завжди з нетерпінням очікував нового допиту, щоби його якнайшвидше відпустили додому працювати.

Лечя Українка та Климент Квітка серед родини і друзів у Колодяжному. 1906 р.

Тікаючи від репресій, був змушений переїхати до Москви. Викладав курс музики народів СРСР в Московській консерваторії і навіть став професором. Але вже 1934 року його заарештували вдруге, причому як «російського націонал-фашиста» і заслали до сумнозвістного табору «Карлаг» у Казахстані. Щоправда, у 1936-му достроково звільнили (за чутками – за те, що блискуче підготував з англійської мови доньку начальника табору до вступу до вишу) та відновили в консерваторії. На цій посаді він пропрацював аж до самої смерті.

У 1936-му очолив фольклорну секцію Науково-дослідного інституту при Московській консерваторії, за рік став науковим керівником заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР (нині – Науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки).

В роки Другої світової війни залишився у Москві, читав лекції, записував народні пісні. У 1947-му надрукував опус «Наспіви календарних пісень як джерело вивчення історії музичної культури східних слов’ян». Після війни було написано чимало праць, та частина з них вийшла друком вже по смерті Квітки, а більшість так і залишилася в рукописному варіанті.

Помер 19 вересня 1953 року в Москві, похований на Ваганьківському кладовищі,з родиною Галина Кащеєвої. Перед смертю хотів повернутися до України, але йому не дозволили.

Факти:

Климент Квітка познайомився з Лесею Українкою на літературному вечорі в університеті. Знану поетку зацікавило захоплення юнака народною піснею. Вона запропонувала йому записувати пісні, які сама і виконувала.

Олена Пчілка виступала проти стосунків доньки із Климентом. Піклувалася про здоров’я доньки, тому думала, що юнак зазіхає лише на гроші й називала його жебраком. Фінансова скрута Пчілки та спільне горе – смерть Лесі – їх врешті помирило.

Леся жила з Климентом у громадянському шлюбі. Для тодішнього оточення та родини це було неприйнятно, тож пара одружилася. Вінчання відбулося у Вознесенській церкві на Деміївці, бо священник там був мовчазний.

Подружжя зреклося батьківських грошей. Разом вирушили до Ялти лікуватися, бо Квітка мав відкриту форму туберкульозу. Коли закінчувалися гроші, то користувалися послугами лихварів і продавали власні речі, Лесині прикраси.

За часів Української революції збирач фольклору став заступником генерального секретаря УЦР, а згодом і заступником міністра юстиції УНР. Стала в нагоді юридична освіта в університеті Святого Володимира.

Климент Квітка творив Українську академію наук разом із далеким родичем Лесі Українки, Володимира Короленка й Михайла Старицького – Володимиром Вернадським, з «плеядівцями» Данилом Заболотним, Оленою Пчілкою, цілим гроном родини Старицьких, близьким до «Плеяди» Агатангелом Кримським.

Квітка заснував кабінет музичної етнографії АН України, де пропрацював 10 років. Його висували на звання академіка, але він відмовлявся, бо академіками стали Затонський і Скрипник.

У 1933 році Квітку звільнили з роботи за політичними звинуваченнями й арештували. У камеру посадили донощика, аби слідкував. Він виявив, що етнограф дуже чекає на допити, щоби скоріше повернутися до роботи. І записує пісні від в’язнів.

На початку 1934 року його знову заарештували за так званою «Справою славістів» і ув’язнили на три роки.Відбувши декілька років таборів КарЛагу, повернувся до москви став науковим керівником заснованого ним Кабінету з вивчення музичної творчості народів СРСР.

Іноді Климент Квітка приїздив до Києва, але болісно переживав, коли його розпитували про Лесю.

У 65 років Квітка несподівано оженився з піаністкою Галиною Кащеєвою, молодшій від нього на 40 років. Вони прожили 8 щасливих років до смерті Квітки. Дружина померла у 42 роки, як і Леся Українка. Але від ангіни.

Климент Квітка – цілком самостійна історична постать, науковець всесвітнього рівня. Він писав посібники і праці. Збирав українські народні пісні, кількість яких налічує 6000