Олександр Мурашко: постріл у художника

Він був великим українським живописцем і мудрим європейцем, художником. Його картини, портрети, етюди полонили світ, їх замовляли знатні особи, меценати, шанувальники таланту. Істинний киянин, він створив у своєму улюбленому місті Українську академію мистецтв і був її першим ректором. По всьому світу розкидані живописні шедеври Олександра Мурашка, багато відомих полотен втрачено. У Національному художньому музеї Майстру відведено гідне місце. Його трагічне вбивство досі не розгадано. Здається, це — справа Часу.

7 вересня 1875 року у Києві народився Олександр Мурашко, живописець, який виробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму.

Його вітчим Олександр Іванович Мурашко був знаним іконописцем, майстром іконостасів та різьбярем по дереву, дядько Микола Мурашко – засновником малювальної школи у Києві (де отримали малярські навички М. Пимоненко, С.Костенко, І.Їжакевич, М.Жук, В.Сєров).Читайте нас на https://www.facebook.com/naskryzhalyah

Дитинство майбутного живописця пройшло спочатку в Борзні, згодом у Чернігові, де хлопець працював у майстерні вітчима, згодом – у Києві. Мурашко-старший отримав замовлення по облаштуванню Володимирського собору, відтак перевіз до Києва родину та майстерню. Він планував зробити із сина іконописця і не поділяв прагнення отримати освіту в Академії мистецтв. Зрештою, конфлікт спонукав Олександра Мурашка полишити домівку. Примирити батька з сином вдалося Миколі Мурашко та найближчим друзям. Юний художник отримав дозвіл вступити спочатку до малювальної школи, а згодом – до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1896 – 1901).

У Санкт-Петербурзі Мурашко вдосконалював освіту у Іллі Рєпіна. Під його керівництвом створив перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового», яке було визнане кращим серед студентських робіт, за що художник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Німеччини, Італії та Франції.

Козацька тематика була однією з улюблених І.Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету. Існує припущення, що позував для картини Михайло Старицький.

Перебуваючи у Парижі, Мурашко захопився роботами художників-імпресіоністів, відтак він почав відходити від академічної техніки, намагаючись поєднати різні живописні прийоми. Вважається, що саме паризький період був найбільш вдалим у творчій біографії Мурашка. Він проявив себе у жанрах тематичного та портретного живопису.

У 1906 р. Мурашко написав картину «Карусель», яка принесла йому європейське визнання. На Х Мюнхенській міжнародній виставці (1908 р.) автора роботи нагородили золотою медаллю.

Повернувшись до Києва він відкрив тут власну майстерню, яка існувала з 1913 по 1917 рік. Протягом цього часу Мурашко викладав у Київському художньому училищі та брав участь у міжнародних художніх виставках.

1916-го він разом з однодумцями заснував Товариство київських художників, а 1917-го став одним із фундаторів Української Академії мистецтв у Києві.

Останні дні...

Про останні дні життя Олександра Мурашка проникливо розповів Григорій Лукомський, український мистецтвознавець і художник-архітектор. У 1917—1919 роках їм випало працювати разом. У двадцяті Лукомський виїхав за кордон. Тоді ж (він помер 1928-го) видав у Берліні у видавництві «Грані» невеличку книжечку «Вінок на могилу п’яти діячів мистецтва. Пам’яті Г.Нарбута, В.Модзалевського, О.Мурашка, П.Дорошенка і К.Шероцького». Майже одночасно вони пішли з життя. П’ять сумних нарисів-некрологів. Найскорботніший присвячений О.О.Мурашку.

Я дозволю собі переказати деякі свідчення про останній день життя Олександра Мурашка.

Лукомський бачив Мурашка в день його смерті. «Був спекотний літній вечір. Олександр Олександрович при новій зміні влади залишився, по суті, поза службовими обов’язками в Академії, — пише Лукомський. — Антибільшовицькі війська йшли вже від Житомира на Київ. У ЧК був неабиякий сумбур. Було багато «помилок» через поспішність і невпевненість у владі. І те, що спіткало бідолашного О.О.Мурашка, — безперечно, одна з таких помилок...»

Маргарита та Олександр Мурашки. 1909. Фото Вітольда Мечинського.

Разом із дружиною художник повертався з гостей у свій будиночок на Лук’янівці. Він не боявся ходити так пізно. У нього була перепустка, видана «Всевидавом». О першій годині ночі до нього підійшла компанія з трьох солдатів і заявила, що він заарештований, що може дружині віддати все, що при ньому є цінного, і що його негайно повинні повести на суд. Відчувши зле, Мурашко попросив, щоб і дружина супроводжувала його, але її силоміць змусили йти додому. «Ледь вона дійшла до ганочка будинку, як побачила, що чоловік кинувся від них тікати. Мабуть, за цю одну-дві хвилини Олександр Олександрович збагнув, що його ведуть не в ЧК, а просто в поле, на розстріл без суду, позаяк напрям, узятий його конвоїрами, був саме в бік виїзду з міста, а не на Липки. Знаючи чудово околиці й гадаючи, що солдати не знають так добре цих місць, він вирішив добігти до відомої йому канави, що утворювала під парканом щілину, в яку він міг би пролізти і, потрапивши в сад, сховатися під покровом ночі. Але щойно він заліз у цю яму, як його піджак (мені врізався в пам’ять сірий костюм, у якому він був удень, за шість-сім годин до вбивства) за щось зачепився, і він застряг під парканом. Оскільки спускався ногами, то голова його залишилася по цей бік, а тулуб і ноги були в саду... Його наздогнали. Момент — і він, можливо, був би врятований, — але постріл у потилицю — і смерть на місці. Безвісти пропали вбивці, цінні речі у дружини. «Випадок» коштував життя надзвичайно талановитому художникові України»... Читайте нас на https://www.facebook.com/naskryzhalyah

На повному ходу завмер його кінь, заклякла стрімка карусель яскравого сліпучого життя... Труну, накриту «червоною китайкою», як «труну кошового» на конкурсній картині, студенти та спільнота від Академії до Лук’янівського кладовища несли на руках.

...Його називали першим українським європейцем, Сєровим і Кустодієвим України. Та він був Мурашком. Українським художником, який наважився на рівних змагатися з художниками Європи й малярами Росії, і академістами, і передвижниками. Він із ними дружив, учився в них, але залишався сам собою — Олександром Мурашком. Неповторним, надзвичайного таланту маляром. Майстром фарб. Майстром кольору. Неперевершеним українським портретистом.