Як і щодо інших галузей суспільного життя, щодо грошового обігу в Україні під час німецької окупації періоду Другої світової війни існує багато міфів.
Після закінчення війни офіційна радянська пропаганда міцно закріпила за нацистською Німеччиною образ країни, яка впроваджувала на окупованих територіях новий порядок, направлений на тотальне знищення. Але німці були вправними економістами, тому завдання ефективної експлуатації окупованих територій важило не менше, а почасти й більше реалізації расових програм нацистів. Вже 20 серпня 1941 року наказом Гітлера було утворено рейхкомісаріат Україна. Рейхкомісаріат був не політичною, а виключно адміністративно-територіальною одиницею німецького цивільного управління на окупованих територіях. До рейхкомісаріату були включені не всі українські етнічні території – фактично лише ті, які входили до складу колишньої Російської імперії (за виключенням межиріччя Дністра і Південного Бугу, яке відійшло Румунії).
Територія рейхкомісаріату розширювалася на схід по мірі просування німецьких військ, але значні території на сході України, які були тиловими районами вермахту, так і не увійшли до його складу, перебуваючи під управлінням військової адміністрації. Зокрема, місто Черкаси та територія сучасної Черкаської області протягом усього періоду окупації перебували у складі вищезгаданого рейхкомісаріату. Емісійна політика Німеччини на захоплених радянських територіях була схожою на ту, яку вона провадила в інших країнах Європи.
На початковому етапі війни наступаючі німецькі армії використовували рейхсмарки імперських кредитних кас – спеціальні грошові знаки, які випускалися для окупованих територій, обіг яких на території самого Рейху не допускався.
Вони випускалися номіналами 50 рейхспфенігів, 1, 2, 5, 20 та 50 рейхсмарок. Ці грошові знаки були єдиного зразка, тобто однакового вигляду, як для Північної Африки, так і для Карелії. Окупаційними рейхсмарками виплачувалося жалування військовослужбовцям, здійснювалися розрахунки інтендантськими органами при закупівлях товарів і послуг у місцевого населення, інвестиційні та господарські розрахунки тощо.
Поряд з цим, як і у багатьох окупованих країнах Європи, на захопленій території СРСР німецька влада зберегла за місцевою валютою – радянським рублем – силу законного платіжного засобу нарівні з окупаційними рейхсмарками.
Офіційний курс радянського рубля до рейхсмарки був встановлений як 10:1. Цей курс був штучно занижений, бо на початку 1941 року офіційний курс валют утримувався на рівні 2 рублі за 1 рейхсмарку. Весною 1942 року у столиці рейхкомісаріату Україна – місті Рівне – був утворений Центральний емісійний банк. 1 червня 1942 року він ввів у обіг грошові знаки – карбованці номіналами 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500. 1943 року до них додалася банкнота номіналом 1 карбованець.
Відома також банкнота номіналом 2 карбованці, але в обіг вона не потрапила. Банкноти містили надписи німецькою та українською мовами, зокрема номінал, «Центральний емісійний банк Україна» та «Фальшування грошевих знаків карається тяжкою тюрмою».
 |
| Два окупаційних карбованці. тираж яких не доїхав до Рівного і за ними нині полюють колекціонери |
На аверсах банкнот були зображення «представників народу»: дівчинки, селянок, шахтаря, шкіпера, хіміка. Хоча банкноти добре тримали фарбу, папір був досить невисокої якості. Тому за кілька місяців банкноти перетворювалися на «млинці». Мабуть, серед усіх окупаційних німецьких випусків грошових знаків, українські карбованці були найгіршої якості.
Згідно із спеціальною постановою, населенню райхскомісаріату було запропоновано до 25 липня 1942 року обміняти радянські купюри від 5-рублевого номіналу і вище на карбованці. Монети і казначейські білети СРСР номіналом 1 та 3 рублі залишились в обігу як дрібні купюри. При цьому у постанові наголошувалось, що «банкноти будуть вилучені без повернення з обміну якщо не буде доказів, що вони придбані законно». У зв\’язку з цим багато власників великих сум в червінцях просто не знали, як підступитися до обмінних бюро. Насторожувало і те, що обмінювалися на готівку лише купюри у 5 рублів і 1 червінець, а при обміні купюр в 3, 5 і 10 червінців «нові гроші» на руки не видавалися. Вони зараховувалися на безвідсотковий «рахунок заощаджень», який можна було перетворити у готівку «після закінчення війни».
Відповідно, багато хто не обміняв червінці, приховавши їх «до кращих часів». Ті ж, хто наважився на обмін, отримали на руки папірці з зобов’язанням банку. Забігаючи наперед, зазначимо, що готівки ці люди так і не побачили, папірці так і залишилися папірцями. А після війни їх поспіхом позбувалися, аби не бути звинуваченими у зраді батьківщині. Після «обміну» у рейхкомісаріаті Україна в обігу перебували: нові карбованці, радянські казначейські білети номіналом в 1 і 3 рублі, радянська розмінна монета номіналом 10 копійок і вище, окупаційні райхсмарки і імперські монети у 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів, 1, 2 та 5 марок. При цьому обіг карбованців поза межами рейхкомісаріату Україна заборонявся. Окрім цього, в обігу використовувалися німецькі рентенмарки емісії 1923-1937 років та державні банкноти (рейхсбанкноти) випуску 1924-1942 років. Юридично їх обіг обмежувався територією Рейху. Але німецькі солдати часто розраховувалися ними з населенням окупованих територій. Так само можна було зустріти угорські пенге, румунські леї, італійські ліри, хорватські куни та словацькі крони, які потрапляли сюди разом з солдатами союзних Німеччині армій. Одного разу автору трапився гаманець, у якому були французькі франки, рейхсбанкноти, злоті генерал-губернаторства (територія окупованої німцями довоєнної Польщі), окупаційні рейхсмарки і українські карбованці. Вочевидь, його власником був німецький вояк, який зі своєю частиною промандрував з Франції на Східний фронт.
Всі ціни на окупованій території України вказувалися в карбованцях, під якими розумілися і радянські рублі. Хоча окупанти й встановили фіксовані ціни та жорстко слідкували за цим, на «чорному» ринку ціни на найнеобхідніші товари були значно вищими встановлених окупантами. Тому зарплати у містах вистачало лише на те, щоб ледь звести кінці з кінцями. Тобто реальна картина значно відрізнялася від того, що описували колаборантські газети. Курс окупаційних рейхсмарок та карбованців до радянського рубля на «чорному» ринку протягом війни коливався разом з віддаленням та наближенням фронту.
Якщо спочатку населення окупованих територій охоче приймало рейхсмарки і карбованці, то з 1943 року, коли Червона армія почала відвойовувати у нацистів Україну, вони почали стрімко знецінюватися. Населення намагалося якомога швидше позбутися окупаційної валюти. Натомість радянські грошові знаки притримувалися. Оскільки радянський рубль ходив по обидві сторони фронту, а курс рейхсмарки німцями був штучно завищений (рубля, відповідно, занижений), ціни на радянській стороні були нижче, ніж на німецькій. Це означало, що при звільненні будь-якого населеного пункту від окупантів ціни на місцевому ринку знижувалися, іноді в 2-3 рази, що позитивно сприймалося населенням.
Протягом 1943-1944 років рейхкомісаріат Україна поступово втрачав свою територію. Зменшувалася й територія обігу окупаційного карбованця, аж поки він не зник разом з рейхкомісаріатом. Разом з Червоною армією радянський рубль і червінець повернулися до обігу в Україні.
Іван Десятников
Обкладинка статті Василь Герей
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
14:32:00
Rating:
Немає коментарів: