Дружини визначних мужів часто перебувають у тіні, прикриті від людського зору, тому-то хвиля часу непомітно переносить їх у забуття. Проте, на відміну від своїх знаменитих чоловіків, вони для широкого загалу й тепер залишаються «за кадром».Але ж бути дружиною провідника українського підпілля — означає постійно перебувати разом із ним на невидимому фронті боротьби. Сьогодні згадаємо про Ольгу Коновалець,дружину полковника Євгена Коновальця.
Ольга Коновалець: «Мручок», який дарував світло
У родині Степана й Марії Федаків було восьмеро дітей — Ольга була найтендітнішою з шести доньок. Ще молодою дівчиною вона занедужала на легені й мусила лікуватися в санаторії Швейцарії. Тому в родині їй приділяли особливу увагу і піклування. Маючи значні музичні здібності, навчалася у віденській консерваторії — була скрипалькою. Однак її музичній кар’єрі не судилося здійснитися, бо у зв’язку з особливою вразливістю не могла побороти «треми» при концертових виступах на сцені.
Наразі не відомо, як відбувалося зародження почуттів між Євгеном Коновальцем (полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН, один з ідеологів українського націоналізму.) та Ольгою Федак, але безсумнівним є те, що ця зустріч не була випадковою, адже Євген воював у Першу світову війну разом з одним із рідних братів Ольги — Стефаном-Ярославом Федаком і був знайомий також з їхнім батьком Степаном Федаком. А ще разом зі своїм побратимом Андрієм Мельником був вхожим у дім родини Федаків.
 |
Ольга поєднувала дану від природи красу іспанського типу з витонченою тендітністю — все це забезпечило їй вдачу одиначки-пестунки. Замкненість і стриманість, а також часта відсутність усмішки дали підставу домашнім між собою називати її «Мручок».
У 1922 році Ольга вийшла заміж за Євгена Коновальця, для якого настановою на все його життя став принцип Песталоцці: «Діяти і виконати — це головна справа!» Пройшовши університетські студії, горнило визвольної війни 1917—1921 років та поразку визвольних змагань, молодий Коновалець уперше підніс ідею створення української збройної сили, очоливши згодом УВО-ОУН. Читайте нас на https://www.facebook.com/naskryzhalyah
Подальше життя відкрило для всіх нову Ольгу Федак — дивовижної витримки жінку, з її вмінням блискавично орієнтуватися в ситуації, сміливістю, що межувала з відчайдушністю. Балансуючи між небезпекою і ризиком, у вічних вимушених переїздах Ольга залишалася привітною і зразковою дружиною, класичною красунею.
Під час вечірки у салоні готелю «Метрополь» у Женеві на честь Тараса Шевченка усім запам’яталася пані Ольга: «Коли вона ввійшла у супроводі В. Панейка, то це була ціла сенсація!» — згадували її знайомі. У свою чергу Орест Питляр пригадує, як неодноразово українські студенти в Женеві відвідували Полковника, і завше увічливою господинею коло нього була дружина — «гарна з виду жінка, з енергійним обличчям». Ще один спомин доповнює «картину: «Молода, дуже гарна пані Коновалець, людина з високою освітою, дуже вміло надавала гармонійності цим зустрічам...»
Ніжністю й опікою оточив її також чоловік — Євген Коновалець, навіть незважаючи на важкі обставини, повні неспокою, перемін і загроз із боку ворога. Він знаходив час і охоту виконувати різну домашню роботу, щоб зберегти тендітне здоров’я коханої дружини.
При такій дбайливості Ольга Коновалець могла не раз залюбки відвідувати концерти й оперу, чого вона потребувала як духовної поживи при всіх прикрих і важких життєвих проблемах, що тривали від від’їзду подружжя з Галичини в 1922 році й до кінця...
 |
| Євген Коновалець, невідома, Зенон Кузеля, Ольга Кузеля, Ольга Коновалець, Омелян Сеник, Ріко Ярий, Степан Федак-молодший (виконавець замаху на Ю. Пілсудського у 1921 р.). Сидять: невідома, Юліан Головінський, Ольга Яра. Берлін 1927 р |
Доглянута й випещена львівська панна, Ольга Федак свідомо ступила на шлях революціонерки поряд зі своїм чоловіком, людиною великої доброти й шляхетності в родинному колі. Втрачене затишшя львівського родинного дому зміг заступити їй добрий і сердечний друг життя.
Життєва мандрівка «завдячуючи» совєцьким спецслужбам, від яких доводилося переховуватися — у Берліні, Відні, Парижі, а ще у Швейцарії та Італії, — вимагала зусиль втримати родину.
Їхній син Юрко, який народився у січні 1924 року, був оточений дбайливістю батьків, між якими панувала атмосфера гармонійних подружніх стосунків, уваги й взаємної поваги. Через постійні вимушені переїзди Юрко мусив вивчати щораз іншу мову для своїх студій: німецьку, французьку, італійську, але вдома мати примушувала його спілкуватися рідною мовою.
Без перебільшення можна стверджувати, що і для справи ОУН Ольга зробила чимало. Вона не втручалася в організаційні моменти, натомість створювала атмосферу, вкрай необхідну для ефективного вирішення важливих питань функціонування Організації. Родина Коновальців мала свої правила: гроші сім’ї були у дружини, їх Ольга часто позичала на організаційні справи ОУН. Наприклад, коли терміново для нових в’їзних віз в австрійському консульстві потрібно було заплатити 5 тисяч крон, Євген Коновалець наказав зв’язатися з дружиною: справу грошей того ж дня вирішили позитивно — «пані Полковникова переслала телеграфічно, навіть не питаючись про якісь забезпечення». Дружина Коновальця була надзвичайно уважною в побуті, завше дбала про відпочинок чоловіка після виснажливого дня, ініціювала сімейні подорожі.
Водночас в часи, коли на ОУН надходили значні кошти, сама сім’я жила дуже скромно й ощадно, нерідко позичаючи гроші у знайомих. Відомо, що, перебуваючи у Варамбе (Швейцарія), Полковник для самозахисту не мав при собі навіть поганенького револьвера, ані собаки на подвір’ї. Гнаний усіма європейськими урядами, виснажений, але не зневірений, Євген Коновалець високо цінував затишок, створений на тимчасових помешканнях «милим Мручком», і сам при цьому був надзвичайно уважним до дружини.
Ось як згадує про це сама Ольга Коновалець: «На останнім нашім помешканні у Женеві був садок і в нім багато квітів. Мій чоловік, коли ходив ранком по ньому і бачив розцвілі рожі, зривав їх і сам укладав у маленькі вази або клав їх на столі в їдальні. Знав, що робить мені тим велику приємність!» А «пані Полковникова», завше з нетерпінням чекаючи чоловіка, організовувала чаювання з самоваром, де збиралися найближчі, знімкувала рідних за посадкою дерев, підтримувала теплими словами у коротеньких листівках.
Ніколи не усміхалася, але ніхто не бачив її сліз
Знала всі уподобання коханого чоловіка: «На обід їв мало, скоро, нервово, алкоголю не пив майже ніколи, як ми були самі, тільки в товаристві. Дуже любив фрукти, особливо яблука. Звик до них із молодечих літ, бо батьки в Зашкові (село, де народився Євген — нині Жовківський район Львівської області, а тоді — Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина. ) мали гарний фруктовий сад.
Часто їв одне-два яблука ранком перед проходом. По обіді відпочивав коротко, читав... Часто вечорами читав досить довго. Його улюблена лектура — це були історичні твори, мемуари, біографії визначних людей. Деякі книжки ми читали рівночасно і ділилися думками й враженнями. До кіна і театру ми ходили дуже рідко. Музику любив, але не мав часу займатися нею. Із відомих опер найбільше любив «Богему» Пуччіні».
Ольга завше намагалася бути сильною коло чоловіка, бути достойною його імені. У дні розлуки та чекання не опускала рук, а займалась написанням тез про видання Михайла Драгоманова, у женевський період співпрацюючи з виданням «Громада». Таким чином здобула атестат бібліотекаря, що в подальшому дало право на працю за кордоном.
Коли восени 1935 року федеративний уряд Швейцарії скасував дозвіл на проживання у Женеві, Євген Коновалець емігрує у Литву і при нагоді провідує рідних. Згодом Ольга згадувала: «Наше життя — це був вічний рух, зміни, неспокій. Вічний приїзд і виїзд. Ті приїзди все були радісні, але які сумні виїзди! І цей останній. Цілими роками переслідував мене дивний неспокій, якесь дивне, страшне передчуття... Мої останні слова були: «Вважай на себе!..»
У 1937 році у Львові помирає батько Ольги, який був для неї взірцем і підтримкою по життю. Наступним ударом-катастрофою для жінки стає трагічна смерть полковника Коновальця від ворожої бомби в Роттердамі 23 травня 1938 року. Усю любов свого серця перелила мати-вдова на улюбленого 14-річного сина. А він, у свою чергу, старався зайняти якось місце батька у ставленні до зболілої матері і до самої смерті опікувався нею. Він був пластуном, громадським діячем. Коли молодий Юрій Коновалець занедужав на невиліковну хворобу і терпів великі фізичні болі, він намагався приховати правду про свій стан здоров’я перед нею. Помер Юрко на 35-му році життя в Римі... Втрата єдиної дитини — ще страшніша трагедія, яку довелося пережити Ользі Коновалець...
 |
| Ольга Коновалець (Федак) із сином Юрієм. Рим |
Зі спогадів приятелів і знайомих Ольги, політичних емігрантів відомо, що її шанували й любили. «Мручок» насправді була дуже чарівною жінкою!
У 1952 році пішла з життя мати Ольги — Марія Федак, яка ще у 1942 році покинула Україну й оселилася в Люксембурзі разом із донькою Софією — мама весь цей час підтримувала дітей і матеріально, і морально.
Сама Ольга Коновалець до останнього працювала у бібліотеці Йосипа Сліпого й, на двадцять років переживши улюбленого сина, у 1978-му померла в Римі, де її й поховали. Її кредо було терплячість.
Тарас Здоровило
Обкладинка статті Василь Герей
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
https://www.facebook.com/naskryzhalyah
Reviewed by Василь Герей
on
11:56:00
Rating:
Немає коментарів: