Василь Чечвянський:розстріляний сміх

Патріарх українського гумору та сатири Губенко Павло Михайлович (літературний псевдонім Остап Вишня) 15 - 16 березня 1927 року у творі «Моя автобіографія» написав: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ божий і потім - років, мабуть, із десять підряд - мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
Остап Вишня

 Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в містечку Груні, Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирського району Сумської області. - І. К.).
 Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а на хуторі Чечві біля Груні, в маєткові поміщиків фон Рот, де мій батько був за прикажчика.
 З’явився я на світ другим. Поперед мене був первак, старший брат, що попередив мене років на півтора.
 Батьки мої були як узагалі батьки (Губенки Михайло Кіндратович та Параска Олександрівна. - І. К.). А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі.

 За двадцять чотири роки спільного життя послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному.
 Помер батько 1909 року, на п’ятдесят восьмому році свого плодотворного життя».
 Не всім читачам цієї статті відомо, що тим «перваком» в сім’ї Губенків, котрий народився 28 лютого (старого, 11 березня нового стилю) 1888 року, був Василь, якому судилося стати відомим українським письменником-гумористом та сатириком 30-х років ХХ століття - Василем Чечвянським (псевдонім походить від хутора Чечва - місця народження літератора. - І. К.).
Василь Чечвянський

 Спочатку брати Губенки Василь та Павло закінчили Грунську початкову, а потім Зіньківську двохрічну школу Полтавської губернії.
 Колишній відставний солдат царської армії Губенко Михайло Кіндратович знав наказ київського генерал-губернатора «о наборе мальчиков в фельдшерскую школу при Киевском госпитале» з чотирирічним казенним навчанням.
 В 1902 році Василя привозять до Києва, де він успішно складає вступні іспити до фельдшерської школи, котру закінчує в 1906 році.
 Вісімнадцятирічний Василь Михайлович почав фельдшерувати у військових частинах, а під час Першої світової війни перебував на фронті. Потім служив у Червоній Армії, обіймаючи ряд високих інтендантських посад в Північно-Кавказькому окрузі.
 Під час служби в армії Василь Михайлович Губенко починає свою літературну творчість, друкуючи на сторінках військових газет, російською мовою, невеличкі фейлетони, підписуючи псевдонімами: Василь Чечвянський, Василь Грунський, Чечвянський-Колумб, Чеч., Вас. Чеч., а то і просто В. Ч.

 Після демобілізації з армії, на початку 1924 року, Василь Чечвянський жив і працював у Ростові-на-Дону, де активно співробітничав у місцевій пресі як газетяр-фейлетоніст, а в кінці того ж року, повернувся в тодішню столицю України - Харків, де цілком віддається журналістській і літературній діяльності, досить плідно виступав в українських газетах та часописах.
 На початку 1925 року В. Чечвянський завідував філіалом газети «Вісті» в Полтаві.
 В 1926 році Василь Чечвянський повернувся до Харкова, влаштувався в журнал «Червоний перець», а потім його було призначено відповідальним секретарем цього часопису.
 Перша збірка гуморесок В. Чечвянського «Царі природи» вийшла у видавництві «Книгоспілка» в 1928 році.
 Наступного року в світ виходить вісім збірок гуморесок Василя Чечвянського: «Між іншим», «Переливання крові», «Оздоровлення апарату» та інші. Остання збірка - «Утилю путьовку» - в 1934-му.
 Загалом протягом всього лише семи (!) років Василь Чечвянський видав (разом з перевиданнями) шістнадцять книжечок гумору та сатири.

 В гуморесках, фейлетонах, сатиричних замальовках, репортажах, новелах і оповіданнях він висміював і таврував міщанство в усіх його проявах, бюрократів, нероб, шкурників, пристосуванців, обивателів, хабарників, пияків, підлабузників, злодіїв, хуліганів і т. п.
 Якось Остап Вишня помітив: «У мого Василя тільки одне око, але бачить він тим оком гостро!»
 В 30-ті роки ХХ століття над інтелігенцією, а особливо письменниками України, нависла чорна хмара сталінських репресій. Не обійшла вона і родину Губенків.
 26 грудня 1933 року заарештували Остапа Вишню, безпідставно обвинувативши його в перебуванні у забороненій українській військовій організації (УВО), котрої з 1929 року вже не існувало, та ніби в організації підготовки замаху на секретаря Компартії України Постишева П. П.
 3 березня 1934 року об’єднана колегія ДПУ СРСР засудила Остапа Вишню до смертної кари - розстрілу і тут же постановила замінити смертну кару десятьма роками позбавлення волі у виправно-трудовому таборі.
 Відбував покарання Остап Вишня в Ухто-Печорському виправно-трудовому таборі Комі АРСР.
 Як згадує син В. Чечвянського - Віктор Васильович Губенко: «Після арешту Остапа Вишні ставлення до батька різко змінилося. Його не стали друкувати, а це було єдиним джерелом існування сім’ї, котра почала бідувати.
 В період з 1934 по 1936 рік, батькові не давали працювати. Він не міг опублікувати статтю, фейлетон або передовицю в газеті під своїм іменем. А тому віддавав усе це своїм друзям, котрих не переслідували, а ті гонорар віддавали батькові. Звичайно, ці друзі ризикували своїм становищем.
 Батько зрозумів, що його чекає доля брата - Остапа Вишні.

 За ним постійно ходив «шпик» і стежив. Батько, жартуючи говорив: «Тепер я ніколи не загублюся! Дивіться в вікно, бачите він ходить внизу, на роботу мене проводжає, а з роботи зустрічає.
І під автомобіль не дасть потрапити. Я завжди під надійною опікою».
 Вийде батько на балкон, а той ходить напроти нашого під’їзду будинку, топчеться.
І так тривало близько двох місяців перед арештом батька.
 А настав цей час 2 листопада 1936 року.
 Після арешту Василя Чечвянського, його дружина - медсестра Надія Михайлівна Губенко - залишилась з двома синами - 12-річним Павлом і 8-річним Віктором.
 Віктор згадує: «Прощаючись, батько сказав: «Я ні в чім не винуватий і скоро повернусь додому». Це були його останні слова. Він всіх нас поцілував і його на автомобілі повезли «чекісти».
 За час слідства матері якимось чином вдалося організувати побачення з батьком.
 Вона запитала у нього: «Васю, за що тебе арештували?» Він відповів: «Мені шиють літературні помилки». - Іще сказав: «Надю, мене день у день б’ють, вбивають!»
 Від тортур вигляд у батька був жахливий: весь в синцях, худий і виснажений.
 Це була остання зустріч матері з батьком. Більше ми його не бачили».
 В дійсності Василю Чечвянському «шили не літературні помилки», а причетність до вигаданої якоїсь української контрреволюційної націоналістичної фашистської організації.
 Після арешту В. Чечвянського настала черга і його жінки Надії Михайлівни Губенко.
 3 жовтня 1937 року її заарештували і 2 листопада 1937 року засудили, як члена сім’ї «ворога народу», до 8 років позбавлення волі, а дітей відправили в дитячий будинок НКВС Ульяновської області.
 15 вересня 1943 року, тобто через шість років після арешту, вона звільнилася з таборів і в 1945 році узнала, що її старший син Павло - офіцер Червоної Армії - загинув на Курській дузі в боях з фашистськими загарбниками, а молодший син Віктор живе у її сестри в Ростові-на-Дону.
 На запити про долю чоловіка каральні органи збрехали, що ніби Василь Чечвянський 26 жовтня 1938 року помер в таборі від серцевого нападу.
 В дійсності в архівній кримінальній справі по звинуваченню Василя Чечвянського сказано: «Згідно з розпорядженнями Управління держбезпеки НКВС України була винесена постанова від 25 лютого 1937 року про етапування Василя Чечвянського до Києва.
 14 липня 1937 року в Києві виїзна сесія Військового трибуналу Верховного суду СРСР на підставі ст. ст. 54-8, 54-11 КК УРСР винесла вирок про розстріл Василя Чечвянського і наступного дня, тобто 15 липня 1937 року, його стратили.
 За повідомленнями Служби безпеки України місце поховання письменника встановити неможливо.

 Ухвалою Військової колегії Верховного суду СРСР від 16 травня 1957 року вирок Військової колегії Верховного суду СРСР від 14 липня 1937 року скасовано, а кримінальну справу припинено за відсутності складу злочину і Василя Чечвянського реабілітовано.
 Хто ж мордував Василя Чечвянського під час «слідства» в 1936 - 1937 рр.?
 В Харкові це робили кати-чекісти: капітан держбезпеки Якушев (Бабкін) Лаврентій, лейтенант Замков Авраам (Абрам) і лейтенант Лисицький Борис, а в Києві арештованого Василя Чечвянського «обробляла» команда під керівництвом оперуповноваженого 4-го відділу Акімова.
 Як результат - Василь Чечвянський «зізнався» в причетності до фашистської організації і в інших всіляких «гріхах».
 В протоколі судового засідання написано: «Підсудний Губенко-Чечвянський Василь Михайлович винуватим себе не визнав. Від своїх показань на попередньому слідстві відмовився тому, що дав їх під тортурами слідчих органів.
 Крім цього, підсудний Василь Чечвянський заявив, що його показання не відповідають дійсності.
 В наданому йому останньому слові В. Чечвянський нічого сказати не побажав».
 Василю Чечвянському посмертно повернуто його права, добре громадянське літературне ім’я, а також попередня репутація одного з «колумбів» українського гумору та сатири.
 Після тривалого мовчання, в 1959 році, нарешті, вийшли його збірки «Вибрані гуморески», «М’який характер», та в 1990 році в бібліотечці журналу «Огонёк», російською мовою, «Ответственность момента».
 Ці книжечки високо оцінено літературознавцями та читачами.
Меморіальна дошка на будинку, де жили Остап Вишня (1926-1930 р.р.) й Василь Чечвянський (1930-1936 р.р.)

 Ігор КОРЖ, племінник гумористів Остапа Вишні та Василя Чечвянського. 
Василь Чечвянський:розстріляний сміх Василь Чечвянський:розстріляний сміх Reviewed by Василь Герей on 12:42:00 Rating: 5

Немає коментарів: