Павло Бут:забутий гетьман

Козацький гетьман Павло Бут, більш відомий як Павлюк, - дуже цікава, загадкова і суперечлива історична особистість. Дефіцит достовірних історичних відомостей про цю людину згодом породив велику кількість припущень, здогадок і навіть інсинуацій. Історики ніяк не можуть дійти згоди не тільки в питанні оцінки заслуг даного гетьмана (відношення до нього коливається від різко негативного до абсолютно позитивного), а й в таких, здавалося б, елементарних речах, як встановлення його справжнього імені і походження.

Павло Бут (Павлюк) увійшов в історію України:

1. Як один із сподвижників гетьмана Івана Сулими, який у 1635 р. підняв повстання проти Речі Посполитої і зруйнував "найнеприступнішу польську фортецю Кодак" (біля сучасного Дніпра). Разом з Сулимою він був заарештований, доставлений до Варшави, але Сулиму четвертували і розвісили тіло на міських стінах Варшави, а Павло Бут (Павлюк) був помилуваний і відпущений завдяки заступництву великого канцлера Речі Посполитої Томаша Замойського (мотиви вчинку канцлера викликають суперечки істориків й досі).

2. Повернувшись з Варшави, Павло Бут (Павлюк) організовує потужне антипольське повстання 1637 року (за десять з половиною років до початку війни Богдана Хмельницького у січні 1648-березні 1654 рр.), що охопило величезну територію від Запорізької Січі до Ніжина на півночі і від Білої Церкви до Полтави на сході. Небачений розмах був викликаний маніфестом новообраного гетьмана Бута (Павлюка), в якому він фактично скасовував поміщицьке землеволодіння польських магнатів, оголосивши вільними всіх (!) простих селян, які "захочуть стати козаками", завдяки чому "не можуть більше вважатися підданими панів".


Селяни масово виганяли панів і записувалися в козацтво, хоча рівень військової підготовки колишніх селян і їх озброєння у вигляді вил, кіс і сокир, зрозуміло, не можна було порівняти з польсько-шляхетським каральним військом на чолі з гетьманом Миколою Потоцьким, який топив у крові повстання за повстанням, але й сам втратив близько 1.5 тисячі воїнів. Тоді Потоцький запропонував переговори, а особистий представник короля Адам Кисіль гарантував українцям помилування.

Але суд шляхти у Варшаві не прийняв доводи короля: Павло Бут був страчений дуже жорстоко. Згідно з деякими даними, його четвертували, за іншими - здерли з нього шкіру живцем. Страчені були і багато його соратників. За спогадами сучасників, вся дорога від Дніпра до Ніжина була заставлена ​​кілками з посадженими на них козаками і селянами.

Так українці боролися за свою незалежність, отримуючи гіркі уроки того, що обіцянкам ворога не варто було вірити ні тоді, ні значно пізніше.

Головний подвиг гетьмана Павла Бута.

Влітку 1637 року в Україні спалахнуло чергове повстання запорожців проти польсько-шляхетської влади. Тепер на чолі козаків став гетьман Павло Бут, прозваний Павлюком. Перш ніж виступити з Січі "на волость", отаман послав перед собою кілька повстанських полків (3 тисячі чоловік) під керівництвом двох досвідчених командирів - Карпа Скидана і Семена Биховця. Цих сил було явно недостатньо, щоб взяти під свій контроль значну територію на Правобережній Україні, чим не забарився скористатися противник. Коронне військо на чолі з польним гетьманом Миколою Потоцьким дуже швидко зайняло всі ключові українські замки, змусивши запорожців відступати. Одночасно в козацькому таборі почалися міжусобиці, опозиція з числа старшини виступила проти отаманів, висловлюючи їм недовіру. Внаслідок наростаючого тиску як ззовні, так і зсередини Скидану довелося відводити свої полки від Корсуня, де вони розташовувалися, ближче до Дикого Поля.

Польська армія в грудні 1637 року стала на лінії Богуслав - Корсунь, перегородивши шлях повстанцям з південних степів в Україну, так само відрізавши від Павлюка лівобережні козацькі ватаги отамана Кизими. Потоцький розмістив основну частину свого війська біля села Кумейки, що знаходилося між річкою Рось і селом Мошни, де зупинилися козаки Скидана. 15 грудня 1637 року до них приєдналися і основні сили повстанців на чолі з самим Павлюком. Бій почався на наступний день з ініціативи польської сторони: загін коронного стражника Самуїла Лаща атакував козацьке військо, виманюючи його на зручне для себе поле під Кумейками. Потоцький заздалегідь зайняв там все зручні позиції, грамотно розставивши своїх солдатів і гармати. Перед коронним військом тягнулася заболочена рівнина, куди Лащ і повинен був привести козаків, і запорожці, врешті-решт, повелися на цю хитрість. Павло Бут наказав переслідувати відступаючих поляків, рухаючись під прикриттям возів.

Величезний козацький табір, оточений по периметру шістьма рядами важких возів, незабаром з'явився на полі під Кумейками. Однак, побачивши польське військо, яке вишикувалося в десять рядів і приготувалося до битви, запорізький гетьман не наважився продовжити наступ. Тим більше що болота, які лежали на шляху у козаків, незважаючи на зимовий час, ще не встигли замерзнути. Павлюк прийняв рішення обійти це велике поле і наказав повернути вози, рухаючись у напрямку до Кумейків. Це була фатальна помилка: розвернувшись, козаки підставили свій не захищений гарматами фланг під вогонь поляків. Крім того, повсталим дуже заважав дим від підпаленого села Кумейки (хто його підпалив - поляки, козаки або селяни, які бажали допомогти запорожцям, - залишається великою загадкою). Стріляючи буквально навмання, армія Павлюка обійшла болотисту місцевість і відразу ж потрапила під атаку польської піхоти. На відбиття її козацькому гетьману довелося кинути кращі свої сили, які з великими труднощами зуміли зупинити нападників. Але в самий розпал кровопролитного бою по козацькому табору зовсім з іншого боку вдарили польські драгуни. Кіннотникам вдалося підійти впритул до возів і підпалити деякі з них, коли ж вогонь перекинувся на вози, навантажені порохом, положення запорожців стало катастрофічним. Потужний вибух розкидав вози, і в пролом, що утворився, тут же кинулися солдати Потоцького.


Бій всередині табору тривав до вечора. Вважаючи, що битва остаточно програна, Бут, Скидан і частина старшини покинули приречений табір і спішно відступили на південь - у степи. Дмитро Гуня, що залишився за головного отамана, не піддався паніці і зумів організувати ефективну оборону: до ночі поляки були змушені покинути козацький табір. Бій 16 грудня 1637 року був дуже кровопролитним: за цей день тільки козаками було випущено по ворогу близько 50 тисяч куль. Повстанці втратили тільки вбитими близько 6 тисяч осіб, серед яких понад 1500 реєстрових козаків. Втрати коронного війська були значно менші - приблизно 2000 бійців загинули або отримали поранення.

Потоцькому все ж не вдалося повністю знищити козацьке військо. Отаман Гуня зумів за ніч відновити порядок в таборі і на ранок 17 грудня розпочав відступ. Пільний гетьман вирішив його не переслідувати, він послав слідом за повстанцями, що відходили, лише один полк, який повинен був довести їх до кордону з Диким Полем. Тим часом основна частина польської армії спішно виступила у напрямку Черкас, які захопив і наказав підпалити Павлюк. На допомогу гетьману, який утікав, прийшли козацькі загони з Лівобережної України, і тепер він був готовий помститися за поразку під Кумейками. Дізнавшись про наближення коронного війська, Павлюк відступив у Боровиці і приготувався до оборони. 20 грудня 1637 року Потоцький з армією підійшов до Боровиць і почав обстрілювати козацький табір з гармат. Незабаром запорізький гетьман опинився в полоні у поляків. За однією з версій, Павлюка видали ворогові самі козаки, бажаючи його головою купити собі прощення. Згідно з іншими даними, отамана на переговори обманом заманив підступний Потоцький, який тут же розпорядився закувати його в кайдани і доставити у Варшаву. Таким чином, повстання 1637 року було жорстоко придушене, а його вожді на чолі з Павлом Бутом піддані тортурам і страчені в польській столиці. Павла Бута стратили дуже жорстоко. Згідно з деякими даними, його четвертували, за іншими - здерли з нього шкіру живцем.


Біографія Павла Бута.

Точна дата народження козака залишається невідомою. За однією з версій, він міг народитися в Чигирині і по батькові його було Михнович. Однак, як вже говорилося вище, Павлюк міг бути турком і навіть брати участь у поході військ кримського хана на Азов, який на той момент утримували донські козаки. А вже потім, з якихось особистих мотивів, він міг перебігти до українських козаків, хреститися і вступити до Запорізького братства. Ця версія в силу багатьох причин все-таки виглядає малоймовірною.

1620 р. - за однією з версій (не обов'язково правдивою) молодий Павлюк допомагає кримському хану в якихось військових операціях чи то проти османів, чи то проти буджацьких татар. Тоді ж потрапляє в полон і опиняється в Ізмаїльській фортеці. Однак незабаром біжить з неприступної тюрми і з'являється на Січі.

1630 р. - Павло Бут бере участь у козацькій раді на Масловому ставу і переконав значну частину запорожців не складати зброю (хоча верхівка реєстровців вже практично погодилася на припинення бунту) і продовжувати повстання.

1635 р. - бере участь у повстанні Івана Сулими і в знаменитому нічному штурмі польської фортеці Кодак. Був заарештований поляками, судимий у Варшаві, але потім помилуваний нібито на прохання одного з сенаторів.

1637 р. - разом із загоном запорожців Павлюк взяв участь у міжусобній війні в Кримському ханстві, підтримавши Бахадир-Гірея в боротьбі проти ставленика Стамбула Кан-Темира-мурзи. В результаті Бахадир-Гірей переміг і втримав за собою ханський трон.

1637 р. - Бут очолює значну групу козаків, незадоволених усуненням з гетьманської посади Василя Томіленка та обранням Сави Кононовича, якого вважали ставлеником Польщі. Під його керівництвом нереєстрові козаки здійснюють несподівану вилазку у Корсунь (за іншими даними, у Черкаси або навіть у Чигирин) і захоплюють там всю артилерію. З цього і починається знамените повстання Павлюка.

1638 р. - Павло Бут, не дивлячись на отримані гарантії з боку православного магната Адама Киселя, був страчений у Варшаві.

Цікаві факти про Павла Бута.
У Павла Бута було безліч прізвиськ. На Січі його знали під іменами: Павло Михнович, Карпо Павлюк, Баюн, Полурус, Гудзан, Павлюга, Палій і навіть... Паулус;
Павлюк був одним з перших ватажків козацьких повстань, хто безпосередньо перед виступом провів певну пропагандистську роботу, а саме випустив звернені до народу універсали. Він, звертаючись до простих селян, писав, що "всякий, хто захоче стати козаком, не може більше вважатися підданим панів". В результаті до нього в військо потягнулися сотні і тисячі простих селян, чий рівень військової підготовки, правда, залишався вкрай низьким. З 23 тисяч повстанців 17 тисяч взагалі не мали ніякого бойового досвіду, так само як і серйозної зброї, крім кіс і вил. Згодом цю ж стратегію використовував і Богдан Хмельницький, який розсилав з Січі на Україну десятки призовних універсалів;
колишній гетьман Василь Томіленко ходив у заступниках у Павлюка. Це вкрай рідкісний випадок в історії запорізьких козаків. Згодом вони разом потрапили в полон і разом же були страчені у Варшаві;
існує версія, що Павла Бута у 1635 р. (після поразки Івана Сулими) помилували на прохання турецького посла. Це дійсно викликає ряд питань, оскільки поляки ніколи не милували активних учасників повстань, захоплених зі зброєю в руках. Саме цей епізод і дав підставу говорити про можливе турецьке походження Павлюка.
heroes.profi-forex.org