Людмила Старицька:трагедія подвижниці

У 1930-х роках письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську називали «центральною фігурою інтелігенції Києва». Та, попри знатний рід, донька Михайла Старицького не мала спокою від радянських спецслужб – її із чоловіком ледь не засудили до розстрілу за вигаданими звинуваченнями. До того ж жінка так до самої смерті і не дізналась, що насправді трапилось із її єдиною дитиною.

Вигадана спілка

У березні 1930 року в будівлі Харківського оперного театру проходив масштабний суд над так званою Спілкою визволення України – на лаві опинилися одразу півсотні представників української інтелігенції.

«На думку влади, у Спілці визволення України фігурувало під 500 осіб. На лаву підсудних потрапило 45, які були, знову ж таки, на думку слідчих, найбільш активними», – наголошує доктор історичних наук Олексій Сухий.

«Спілка була вигадана навмисне для того, щоб скомпрометувати українську інтелігенцію, церковних діячів. Треба було показати, що в Україні існує певний антирадянський центр, який керується представниками української інтелігенції. Цей центр, нібито, має контакти із зарубіжним центром. Тому треба знищити це середовище», – додає доктор історичних наук Ольга Ковалевська.

На думку істориків, цей процес став «першим дзвіночком» перед майбутнім Голодомором та масовим знищенням інтелігенції у 1937-1938 роки.

«Черняхівська – єдиний чоловік на процесі»

Серед фігурантів так званої справи СВУ було і подружжя Черняхівських: Олександр – професор медичного університету, та його дружина – українська письменниця, перекладачка та громадська діячка Людмила. Увага усіх присутніх була прикутою саме до цієї 62-річної жінки, яка вперто не визнавала своєї провини

«Дуже цікаво сказав Маланюк про Старицьку-Черняхівську, перефразовуючи слова Івана Франка: «Вона була чи не єдиним мужчиною на цьому процесі». Вона не боялася казати, що виступає за самостійну Україну. Вміла подати це в такому ракурсі, що слідчі і прокурори, а потім судді повинні були відступати після таких її аргументів», – зауважує кандидат філологічних наук Микола Крупич.

У причетності до «справи СВУ» звинувачували і доньку Черняхівських – Вероніку. Однак дівчину відпустили, натомість арештувавши батьків. Формально причиною для обвинувачення подружжя могло стати лише те, що вони були членами української партії федералістів-соціалістів.

«Людмилі Михайлівні інкримінували, що була однією із засновників Спілки визволення України», – розповідає співробітниця Музею видатних діячів української культури Ольга Гураль.

Водночас очільником організації визнали академіка Сергія Єфремова, якого засудили до 10 років ув’язнення. Окрім нього, ще 192 особи, залучені до процесу СВУ, відправили у концтабори, 15 засудили до розстрілу. Пощастило лише 124 особам, яких виправдали та відпустили.

Людмилу Старицьку-Черняхівську з чоловіком засудили до п’яти років таборів. Після чого подружжя більш як півроку провело у слідчому ізоляторі на Холодній Горі в Харкові, де чекало своєї подальшої долі.

Людмила Старицька-Черняхівська з чоловіком Олександром Черняхівським та донькою Веронікою Черняхівською. Київ. 1925.

Та на диво, після процесу СВУ вирок подружжю Черняхівських – 5 років таборів – невдовзі замінюють на умовний. Однак з того часу жити вони були повинні лише у Сталіно.

«Вона жила там за рахунок перекладацької діяльності, адже вільно володіла трьома основними європейськими мовами: німецькою, французькою, англійською. Чоловік займався дуже обмеженою скромною лікарською практикою. Ви розумієте, жили вони не те, що скромно – на межі бідності», – наголошує редактор відділу історичної газети «День» Ігор Сюндюков.

«У листі до доньки Людмила писала, що вони живуть із татом, наче бідні мишенята, не мають не те, що з’їсти, а і паперу, щоб написати повість, «та й для чого писати?», – додає Валерій Корнійчук.

«Найкращий твір» Старицької-Черняхівської

Саме Вероніку письменниця Людмила Старицька-Черняхівська називала своїм «найкращим твором». Дівчина отримала чудову освіту, блискуче володіла іноземними мовами, зокрема, німецькою. Працювала перекладачкою і часто із батьком їздила у відрядження до Німеччини. Саме там Вероніка зустріла свого майбутнього чоловіка – німецького банкіра Теодора Геккена, навіть не підозрюючи, чим за кілька років обернеться цей шлюб для її родини.

Людмила Старицька-Черняхівська з донькою Веронікою та племінницею Іриною Стешенко.

«Це одруження не принесло їй щастя і через рік Вероніка розлучилася. Проте факт шлюбу із німцем згодом ліг в основу майбутньої кримінальної справи проти Вероніки», – зазначає доктор філологічних наук Валерій Корнійчук.
У 1930-му Вероніку Черняхівську звинуватили якраз у шпигунстві на користь Німеччини. Та дівчині пощастило – за браком доказів її відпустили. Однак, вже через 8 років її арештували вдруге. Слідство вважало, що, начебто, вона передавала документи, листи СВУ до осередку української еміграції в Берліні.

«Жодного звинувачення Вероніка не визнала, її справу було передано на розгляд київської «трійки» і було видано постанову про її розстріл», – розповідає Ольга Гураль.

Натомість Черняхівських повідомляють, що доньку відіслали до концтабору. Лариса ще довго намагалась віднайти свою дитину у різноманітних тюрмах СРСР, оббивала пороги радянських таборів, писала листи найвищому керівництву СРСР – Лаврентію Берії, Лазарю Кагановичу та самому Йосипові Сталіну. Проте усі її зусилля були марними.

Другий арешт

Коли після усіх поїздок в пошуках доньки Людмила Старицька-Черняхівська повернулась додому, на неї уже ніхто не чекав – чоловік отримав інформацію, ніби їхня Вероніка збожеволіла в ув’язненні. Уже немолодий Олександр Черняхівський не витримав звістки і помер.

Постанова про пред'явлення звинувачення Старицькій-Черняхівській від 14 вересня 1941 р.

Та навіть у такій ситуації Людмилу Старицьку-Черняхівську не залишили в спокої – 20 липня 1941 року у київську квартиру вдови Людмили Старицької-Черняхівської озброєні енкавеесівці навідались із обшуком. У жінки вилучають документи та папку з листами та арештовують.

«Звучали такі маразматичні якісь звинувачення, начебто, вона симпатизувала німецьким агресорам, мала намір створити маріонетковий уряд, який підтримував Гітлера і гітлерівську політику в Україні. Сама, нібито, збиралась зайнятись відродженням українського культурного життя», – каже Микола Крупич.
Відтак, 73-річну Старицьку-Черняхівську вантажівкою перевозять до Харкова, а потім під конвоєм етапують до Казахстану. Дороги у понад три тисячі кілометрів Людмила Старицька-Черняхівська не витримала. Її тіло наглядачі викинули з вагону просто на ходу товарного поїзда.

«Є свідки того, що конвоїри просто безжалісно викинули тіло відомої письменниці, громадської діячки в степ і невідомою є її могила, як і невідомою точна дата її смерті», – зазначила Валерій Корнійчук.

Вахтангом Кіпіані