Крути:таємниці і міфи

Бій під Крутами був не просто епізодом збройного протистояння між УНР і Росією. Він став легендою, одним із символів Української революції.

Слід відзначити, що ситуація кінця січня 1918 року насправді до болю знайома - військо сусідньої держави суне на українські землі, українці захищаються.

Можна нагадати про історичне значення Крутянського бою: він на чотири дні призупинив рух російських окупантів у напрямку Києва, і цей виграний час дозволив нашим дипломатам підписати Берестейський мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією, який, серед іншого, визнав УНР незалежною, рівноправною державою.

Разом із тим бій під Крутами - чи не найбільш міфологізована сторінка історії України ХХ століття.

Чому так сталося?

По-перше, через брак документів про чисельність військ, перебіг подій, кількість втрат тощо - головним інформаційним джерелом слугують спогади.

За шість днів до бою

Добре, коли вони доповнюють сухі архівні матеріали живими подробицями, цікавими епізодами. Проте дуже небезпечно для розуміння загальної картини, коли мемуари - річ суб'єктивна за визначенням - стають єдиним інформаційним джерелом.

По-друге, через тривалу заборону цієї теми в радянській Україні.

Спомини учасників подій та публіцистичні розвідки публікувалися виключно в емігрантських закордонних виданнях. З настанням незалежності України ці матеріали почали передруковувати у нас без критичного до них ставлення.

Тому чи не головним джерелом інформації про Крутянські події виявилася праця Дмитра Дорошенка "Історія України. 1917-1923", написана 1930 року в Берліні.

Перевидана кілька разів у незалежній Україні, вона, на жаль, містить чимало перекручень, слугуючи і нині основним джерелом вигадок про той бій.

Коротка історія міфотворчості
Під час перепоховання загиблих героїв Крут у Києві 19 березня 1918 року хтось із ораторів, виголошуючи прощальне слово, емоційно провів паралель із 300 спартанцями під Фермопілами.

Те влучне порівняння потім неодноразово цитували, і згодом склалося уявлення, ніби 29 січня 1918 року озброєним більшовикам протистояли 300 студентів, і всі вони загинули. Самі ж Крути почали називати (і дотепер називають) "українськими Фермопілами".

У поезії "Під Крутами" (1931) Ол. Бабій згадує "триста юних, сміливих", подає, що всі вони загинули ("впало триста") і порівнює ситуацію з Фермопілами
Насправді залізничну станцію Крути захищали:

250 (за іншими даними - не менш ніж 400) старшин і курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького;
114 (або 130) добровольців 1-ї сотні Куреня студентів Січових Стрільців (серед них - студенти університету св. Володимира, учні гідротехнічної школи, учні лікарської школи тощо);
60 вояків Куреня смерті;
80 бійців чернігівського вільного козацтва;
кавалерійський загін.
Загалом, отже, 500-600 захисників.

Вигадку про те, що під Крутами не було українського війська, а станцію захищали тільки студенти, першим поширив Д. Дорошенко 1921 року в нарисі "Пам'яті тих, що полягли під Крутами".

Він же подав причиною їхньої загибелі те, що офіцери накивали п'ятами з поля бою. І звинуватив у смерті молодих патріотів вище керівництво УНР.

Зі звинуваченням більш-менш зрозуміло: опинившись у вигнанні, українські політики почали шукати причини поразки Визвольних змагань. І, відповідно, винуватців.

Дмитро Дорошенко, колишній міністр закордонних справ в уряді гетьмана Павла Скоропадського, мав свої порахунки з очільниками Центральної Ради.

Між тим, російські більшовики навалилися на станцію Крути, маючи 6-7 тисяч багнетів, тобто - щонайменше - десятиразову чисельну перевагу. Навіть за такого співвідношення сил наші хлопці тримали оборону п'ять годин. Причиною відступу стали брак набоїв і загроза оточення.


Натомість двоє офіцерів не "втекли", а відбули до Ніжина (суттєво: ще до початку бою), щоби підсилити лави захисників Крут українізованим полком ім. Т. Шевченка. Це їм не вдалося.

Міфотворчість про Крути не вщухала в діаспорі і в 1930-ті роки, коли бій почали оспівувати поети і публіцисти, попри брак інформації про справжній перебіг подій.

Точна дата бою на тоді не була відома - чи 29 січня, чи 30-го. Навіть рік інколи подавали як 1919-й.

Інтерес до подвигу крутянців підсилився під час Другої світової війни - він сприймався як своєрідна паралель із боротьбою ОУН-УПА проти червоних.

З'явилися навіть вигадки, ніби крутянці належали до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, а на станцію Крути їх скерував особисто Євген Коновалець.

Фотографічні сюрпризи
Довгий час вважали, що похорон героїв Крут - велелюдна процесія київськими вулицями 19 березня 1918 року - зафіксована на світлинах, надрукованих львівським (на той час закордонним) ілюстрованим журналом "Літопис Червоної Калини" у 1931 та 1932 роках.

Принаймні, редакційні підписи не залишали жодних сумнівів - проводжають в останню путь саме крутянців.

Нещодавно з'ясувалося: ті світлини насправді представляють іншу масову ходу - похорони жертв більшовицького терору, що відбулися в столиці трохи раніше, 10 березня 1918-го.

На цій світлині, попри журнальний підпис про Крути, зображена інша подія - похорон київських жертв більшовицького режиму. "Літопис Червоної Калини", №3, 1932 рік, с. 18

Інше фото до тієї самої публікації подає справжній похорон героїв Крут. Дві різні жалобні процесії журнал помилково об'єднав у одну. "Літопис Червоної Калини", №3, 1932 рік, с. 18
Натомість деякі інші фотографії, які "Літопис…" титулував як жалобний похід 10 березня, виявилися, навпаки, саме світлинами поховання героїв Крут 19 березня.

І, до речі, в питанні щодо місця останнього спочинку захисників теж зарано ставити крапку.

Здавалося б, загальновідомо: поховані в Києві на Аскольдовій могилі. Про це нагадує і хрестоматійний вірш Павла Тичини "Пам'яті тридцяти" ("На Аскольдовій могилі поховали їх…"), написаний у тому ж березні 1918-го.

Але кілька років тому знайшлися фотографії, з яких можна зробити висновок: 25 загиблих під Крутами погребли у братській могилі на Новому Братському кладовищі на Печерську, яке заснували кількома роками раніше саме як військовий некрополь.

Поховання героїв Крут на Новому Братському кладовищі в Києві. В журнальному підписі не вказаний некрополь і перекручена дата - це сталося не 10 березня, а 19-го. "Літопис Червоної Калини", №2, 1931 рік, с. 5
Ще двох поховали на Аскольдовій могилі - на сімейній ділянці одного з них.

Пам'ятні таблички
Отже, в цій темі ще достатньо таємниць і - в майбутньому - несподіванок.

Натомість добре було би відзначити в Києві пам'ятними табличками місця, пов'язані з героями Крут.

Наприклад, у Педагогічному музеї, у вестибулі якого добровольці записувалися до Куреня студентів Січових Стрільців.

Також у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації (вул. Московська, 45/1) - там містилася Перша українська військова юнацька школа імені Богдана Хмельницького, старшини і курсанти якої взяли участь у бої під Крутами.

Пам'ятна табличка доречна на Лук'янівському цвинтарі, де нині покояться двоє крутянців - Володимир Шульгин і Володимир Наумович (перенесені в 1930-ті роки з Аскольдової могили). А ще - на місці давно не існуючого Нового Братського кладовища.

Так виглядало кладовище на Аскольдовій могилі, коли там ховали двох героїв Крут. Поштівка за світлиною київського фотоательє Гудшона і Губчевського (вул. Прорізна, 23)

Станіслав Цалик