Гопак:історія бойового танцю

Усе почалося на Запорізькій Січі. Козак потрапляв на Хортицю і його одразу скеровували на навчання– читати-писати, грати на музичних інструментах і танцювати

Останній пункт видавався найбільш дивним, але це тільки спочатку. Бо гопак – танець не простий. Це своєрідна розминка, під час якої відпрацьовували основні бойові елементи — блискавичну швидкість, потужні удари рук і ніг, сталеву стійка й тактику. Згодом гопак, завуальоване під танець бойове мистецтво, поширився і за межі Запорізької Січі. Декілька років таких танців, і хлопчина перетворювався на справжнього воїна. Бо виконувати такі рухи без натренованого тіла просто нереально.

Навіть сам козацький стрій ідеально підходив для гопака: У шароварах не було спекотно, до того ж зручно розтягуватися, вишиванка, на відміну від кімоно, ніколи не розхристується, а намотаний пояс захищає живіт та поясницю. Пізнавати тонкощі бойового гопака можна від 5 до 25 років, протягом яких доведеться пройти 7 рівнів майстерності від Жовтяка до Волхва. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець в основному імпровізаційний.

Спочатку це був виключно чоловічий танець. Гетьмани, взявши булаву, починали танцювати в центрі кола, а входили в коло козаки підтверджували цим їх верховенство. Назва гопака походить від слова “Гопал” – стрибати, і від аналогічного вигуки “гоп”. Чоловічі костюми, які досі використовують для гопака (червоні шаровари, кольоровий пояс, вишита сорочка, загострені чоботи), є по своїй суті формою кадрових військових того часу. Жінки з’явилися в гопаку тільки в його сценічному варіанті, але також одягнені в історичні костюми центральній частині України (вишита сорочка, запаска або плахта, кірсетка, загострені червоні чобітки, вінок зі стрічками).

Нова історія гопака почалася з створення в 1940 році ансамблю пісні і танцю України, який очолював з 1955 по 1975 роки Вірський Павло Павлович. Саме цей балетмейстер створив академічний народний танець на основі класики і традиційного фольклору, і поставив той знаменитий гопак, яким досі завершує концерти академічний ансамбль танцю України його імені.

 У танці використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння. Танцюристи намагаються виконати їх найкраще. Між ними розпочинається своєрідне дзигання.

Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чоловіками. Тепер його танцюють разом із чоловіками і жінки. Гопак може виконувати один (обов’язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У сценічній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його орнаментальний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням.

Мелодії гопаків, узагальнюючи ідейно-емоційний зміст танцю, в цілому під час виконання часто змінюють свій характер: то вони звучать мужньо і героїчно, то радісно і запально. Тут все залежить від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді тієї чи іншої фігури гопака.

Найбільш характерною ритмічною ознакою мелодій гопаків є варіаційне використання ритмічної формули анапеста як у пісенних, так і в інструментальних мелодіях цього танцю. На основі її гопак легко відрізнити від інших танців не лише на слух, а й за допомогою аналізу мелодії. Ця формула є характерним ритмокадансом мелодій гопаків. Гопаки зустрічаються в операх: «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського, «Мазепа» П. Чайковського, «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та інших, а також у балетах: «Горбоконик» Ц. Пуні, «Тарас Бульба» В. Соловйова-Сєдого, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова та ін.