У 1674 році І. Мазепа мав дружину в Корсуні.
З царської грамоти дізнаємося, що Івану Мазепі після повернення з Москви того ж року «жить… веліли с женою и с дітьми при своих добрах на сей стороні Дніпра». Про дружину майбутнього гетьмана України збереглося дуже мало свідчень. Відомо, що за гетьманства І. Самойловича під час участі І. Мазепи у військовому поході вона, «тогда асаулкою енеральною будучою», судилася з Боровською «пред бунчучним енералним К. Голубом о тую сіножать, же стадом було Мазепиным вибито и по наказанию правном (судовому — Авт.) Мазепиха на своих сіножатях взаміну трави кошти давала».
Гамбурзька газета «Гісторіше Ремарке», подаючи 27 листопада 1703 року біографію Мазепи, зазначає, що він був одружений з багатою вдовою, яка померла у 1702 році. І «мав тільки доньку, що дуже скоро пішла з життя». У синодику Крупицького Батуринського монастиря виявлена поминальна на «род его милости пана Іоанна Мазепи». На першому місці у ній ім’я батька Стефана, а далі ідуть імена Євдокії, Варвари, Тетяни, Олени, «младенцы» Варвари, Івана. Це, очевидно, всі його найближчі родичі, які померли від моровиці або, швидше за все, загинули на Правобережжі під час нищівного наскоку татар 1674 року. Як відомо, у 1700-х роках гетьман уже не мав нащадків.
Припускаємо, що Олена могла бути першою дружиною майбутнього гетьмана. У 1635 році І. Мазепа вносить у Володимирські актові книги грамоту щодо нього Яна Казимира. У той час володимирським суддею був старенький чоловік Олени Загоровської. І, мабуть, саме тоді зав’язався конфлікт, пов’язаний з палким взаємним коханням І. Мазепи до красивої шляхтянки, що завершився її розлученням.
Однак дуже серйозним аргументом, що прояснює персону дружини гетьмана, є свідчення старожилів від 1729 року про те, що Смяч і Конотоп гетьман «отдал… своему пасинку Криштофу Фридрикевичу». Таким чином, якщо це не просто якийсь інший родич гетьмана (що цілком можливо), то дружиною І. Мазепи була Ганна Половець, дочка білоцерківського полковника Семена Половця. Вона ще у 1650-х роках вийшла заміж за полковника Самуїла Фридрикевича. Єдине, що насторожує у цій версії, це вікова різниця між удовою та І. Мазепою. Так, у 1653 році Ганна і С. Фридрикевич вже були одружені. У документі за цей рік про нього йдеться як «полковника давняго». Отже йому мало бути б максимум 35–40 років. Якщо його дружині Ганні натоді сповнилось 19–20 літ (що малоймовірно), то і тоді вона була б старшою на 5–6 літ від Івана Мазепи. Щоправда, вікова різниця між ним і вдовою якраз, очевидно, і стала головною причиною смерті їх пізніх дітей.
Після 1702 року 63-річний гетьман залишився сам, не маючи прямих нащадків. Природно, що після смерті дружини гетьман-удівець мав право подумати про своє особисте життя і, насамперед, про спадкоємця. Адже рід Мазепи по його лінії міг обірватися. Слід відзначити, що Іван Степанович виглядав набагато молодшим від своїх років. Французький посол Жан де Балюз, який зустрічався з гетьманом у 1704 році в Батурині, так описує його: «Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтера, вершник з нього знаменитий».
Учасник шведського походу в Україну Густав Адлєрфельт побачив гетьмана «у віці 64-х літ, середнього зросту» (у 1708 році йому насправді було 69 років), він «дуже стрункий, із суворим поглядом, носить вуса на польську моду, приємної вдачі й дуже захоплює своїми жестами».
Невідомий шведський старшина у своїх нотатках про І. Мазепу зауважує, що «наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елеганція». Навіть у такому віці, як зізналася пані Сенявська французькому послу у Варшаві Францісу Бонаку, він «приваблює легко до себе своїм чаром жінок».
У 1704 році гетьман зробив свій вибір — його обраницею стала дочка генерального судді Василя Кочубея Мотря, якій на той час сповнилося років вісімнадцять-двадцять… Вікова різниця між ними була вражаючою. Однак ті, хто звинувачує Мазепу у блуді, не враховують одну суттєву деталь: гетьман домагався руки дівчини, яка відповідала йому взаємністю. Зрозуміти молоду Кочубеївну не важко: Іван Степанович для неї був, у першу чергу, уособленням мудрості, шанованою всіма людиною. Хрещений, який часто гостював у домі Кочубеїв, міг приворожити її і знанням мов, і власними віршами. Мова його листів до неї ніжна й зворушлива. «Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежели мої бідніє очі, що тебе не оглядають», — писав він Мотрі.
Трагічно склалися взаємини юної Кочубеївни з гетьманом. Батьки дівчини, дізнавшись про намір І. Мазепи одружитись з їхньою дочкою, категорично відмовили йому.
Довідавшись про це, Мотря втекла у гетьманський палац. Мазепа, однак, змушений був відрядити її знову додому. У листі до коханої він пояснив свої дії так:
«Моє серденько! Зажурилемся, почувши од дівки таке слово, же В(аша) М(илість) за зле на мене маєш, іже В. М. при собі не задержалем, але одослал до дому. Уваж сама, що б з того виросло. Першая, що б твої родичі по всім світі розголосили: же взяв у нас дочку уночи гвалтом і держить у себе місто подложниці. Другая причина, же державши В. М. у себе, я бим не могл жадною мірою витримати, да і В. М. также: мусілибисьмо із собою жити так, як мал-женство каже, а потом прийшло би неблагословеніє од Церкви і клятва, жеби нам з собою не жити. Гді ж би я на тот час поділ. І мні б же чрез В. М. жаль, щоб єсь на потом на мене не плакала».
Та, незважаючи на шляхетність закоханого, однаково Кочубеї наробили у гетьманській столиці «гвалту». Любов Федорівна, мати Мотрі, звинувачувала гетьмана в тому, що він «знасиловал блудом» її дочку. Ці запальні емоційні висловлювання як достовірний факт стали використовувати супроти гетьмана чимало істориків. Так, П. Кропива у своїй розвідці зазначає, що І. Мазепа збезчестив дівчину, позбавивши її цноти. Насправді нічого подібного і ганебного не трапилося. Дочку Кочубеїв на прохання Мазепи повернув батькам російський полковник Григорій Анненков. Гетьман був високоморальною людиною, він не міг піти проти Бога і звичаїв. Як видно з його листів, плани для законного поєднання він передбачав. В одному з літописів ідеться про те, що Мазепа просив у «малороссийских архиереев и от греческих патриархов разрішення на брак». Але до цього не дійшло, оскільки, передусім, він не отримав батьківської згоди.
Мотря від того була у розпачі. З доносу В. Кочубея на І. Мазепу видно, що почуття гетьмана до його дочки він трактує як «чародіяние», від якого вона «возбіситися и бігати, на отца и матерь плевати». Кочубеївна вперше покохала, і спротив батьків, перешкоди у здійсненні бажаного лише загострили її почуття. Під час втечі з дому до І. Мазепи вона у гетьманських покоях поклялася йому: «Нехай Бог неправдивого карає, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерті тебе, подлуг слова свого, любити і сердечне кохати не перестану, на злость моїм ворогам».
Сердечні поривання дівчини жорстоко гасила мати. Мотрю вдома не тільки соромили, а й навіть «катували». Про ці знущання дізнався Мазепа. «Знав би я, як над ворогами помститися, тільки ти мені руки зв’язала», — зазначає він в одному з листів.
Його палке кохання у 65-річному віці («еще нікого на світі не любив так») до 18–20 річної дівчини можна зрозуміти як потребу самотньої пристрасної поетичної душі, що й у літах не зашкарубла, по-молодечому нуртувала. І. Мазепа немов зробив виклик світові, власній старості, і його почуття знайшло відлуння у юній душі.
Водночас Кочубеями гетьманові намагання поєднати законним чином долю з Мотрею сприймалися осудно, як несерйозний легковажний крок старої впливової людини, до того ж, багаторічного друга їхньої сім’ї.
В. Кочубей, пишучи листа до гетьмана, зазначає, що не хотів би, «быти в таких реестрі, котории для якого своего пожитку дочки свои вдаючи ку волі людской», тобто заради власної користі жертвувати добрим ім’ям дитини. На це Мазепа, відповідаючи йому, дорікає метафорично: «Утекала Святая Великомучениця Варвара пред отцем своим, Диоскором, не в дом Гетманский, але в подлійшое містце, межи овчарі, в розсілини каменния, страха ради смертнаго» (мовляв, Кочубеєві, як батькові, нічого було соромитися і тривожитися, бо його дитина пішла до гетьмана, а не кудись).
В. Кочубей до свого доносу додає листи гетьмана до Мотрі, а також власне звинувачення у тому, що І. Мазепа обіцяв дочці 10 000 червоних золотих, аби лише вийшла до нього.
Остання карколомна сума — явна фантазія. Слід зауважити, що листи до Мотрі генеральний суддя використовує як компромат проти гетьмана, у такий спосіб прагне доого слово й обіцянки нічого не варті.
Є кілька версій щодо подальшої долі обраниці гетьмана. Перекази про її самітництво у хаті на полтавському хуторі Іскри, самогубство (втопилась у батуринському ставку), божевілля або перебування черницею у Пушкарівському монастирі поблизу Полтави здебільшого літературного, народно-міфологічного походження.вести, що І. Мазепа зневажає християнську мораль, а тому й
П. Кропива вважає, що Мотря у 1707 році вийшла заміж за генерального суддю Чуйкевича, письменник Б. Лепкий — за Івана Чуйкевича. Насправді ж генеральний суддя6 Василь Чуйкевич у 1707 році одружив свого сина Семена Чуйкевича з однією з дочок Кочубеїв. У «Родоводі дворян Чуйкевичів» зазначається, що це була Мотря, хрещениця Мазепи. О. Лазаревський піддав сумніву це твердження. Спробуймо детальніше з’ясувати згадане.
Під час допитів В. Кочубея у 1708 році слідчі з’ясували, що він має:
— двох синів (Василя і Федора);
— старшу дочку «за Рабеленком»;
— другу дочку «за покойного пана Обидовського»;
— дочку за Забілою;
— першу дочку «дівицю» (?);
— дочку Мотрю («вторую дщерь мою, дівицю», «дочці малой»).
За І. Обидовського вийшла заміж Ганна Кочубей, за В. Забілу — її сестра Марія (померла орієнтовно у 1707 році). Відома ще Парасковія Василівна, яка у 1717 році вийшла заміж за Федора Івановича Сулиму. Мотря не могла бути «за Рабеленком», бо у контексті свідчення В. Кочубея йдеться про те, що за нього вийшла заміж якась перша дочка. Можливо, це і є саме Катерина, про яку веде мову у своїх дослідженнях О. Лазаревський.
У доносі В. Кочубей, згадуючи 1704 рік, пише про Мотрю як про «вторую дщерь мою, дівицю». Отже на той час одна його дочка, ще дещо старша за попередню, була незаміжня. Як дізнаємося з одного з документів, у жовтні 1708 року «пані Парасковія» проживала разом з матір’ю у Батурині.
У 1707 році «дочери меньшой» В. Кочубей дав «посаг 1000 золотих, да зятю… 1000 ефимков, 1500 червоних, серебра с 40 гривен в разных вещах». Генеральний суддя далі уточнює, що її «выдал за Чюйкевича».
Зятем його став Семен Васильович Чуйкевич, син реєнта військової канцелярії Василя Никифоровича Чуйкевича. У 1744 році йому було, за його словами, більше 70 років, а отже, у 1707 році він мав десь 35–37 років. Ймовірно, що у такому віці він одружувався вже вдруге. «Катериною називає Семен Чуйкевич першу свою дружину в «сказці» про свої служби», — зазначає О. Лазаревський. Однак це не значить, що вона обов’язково має бути Кочубеївною, як робить висновок історик.
Іван Мазепа неохоче згоджується на весілля дочки Кочубея з Семеном Чуйкевичем, навіть дав пораду генеральному судді зачекати: «Як будем з Ляхами в едности, тогда знайдется твоей дочкі жених з тоей сторонь Лядское знатний який шляхтич, который твоей фортуні доброю будет подпорою». Кочубей і Чуйкевичі на другий день після цієї розмови, 18 травня 1707 року, спішно повінчали дітей.
Далі В. Кочубей доносить: «В четверток, мая 29, приказав Его Милость, абы дочка моя, девица посватанная и звінчанная, прибыла к нему на Гончаровку у кумовство, для крещения девчини жидовки (нікотории повідают, же была уже и крещена). Там, міючи у себе дочку мою на обіді, говорил ей же: «Москва мает у кріпкую роботу взяти всю Малороссийскую Украину». Логіка підказує, що І. Мазепі не було ніякого сенсу ставати на перешкоді весілля Кочубеївни й Семена з мотивів наближення війни чи можливості вибору для неї кращих женихів. Адже
B. Чуйкевич належав до його найближчих повірених. Заборона йому родичатися з генеральним суддею безглузда й абсурдна. У той же час, якщо Кочубеї віддавали за Семена Мотрю (а так воно, певно, і було), то негативна реакція на це І. Мазепи, подальше його «кумівство» цілком зрозуміле. Не міг гетьман, як людина, погодитися з вибором її батьків, намагався призупинити, відкласти небажане для нього дійство.
У 1708 році, як пізніше згадував в одному з документів C. Чуйкевич, «того ж времени и я будучи оного Кочубея зятем, за вірность монаршую, в той же справі тяжкую неволю, кайданы и много страдания терпілем от Мазепи, перве в гор. Батурині, потом — в Білой Церкві, куда также в кайданах и з великою нуждою припроважений билем».
Семен Чуйкевич управляв з 1728 року разом із Степаном Тарновським генеральною канцелярією, був призначений у числі «искусных и знатных персон» для перекладу «правных книг».
У 1730 році, згідно з вибором старшин Ніжинського полку, він стає полковим суддею. Про це йдеться у гетьманському універсалі від 7 липня: «А по вибору старшин написан в судді бунчуковий товариш п(ан) Семен Чуйкевич и просил, чтоб оного пана Семена Чуйкевича опреділить в полк ніжинський судиею полковим… прето ми, по монаршим указу и вибору старшинському, з полку ніжинського нам поданом, яко опреділили его пана Семена Чуйкевича судиею полковим ніжинським, на что дан наш особливий универсал».
Пізніше один з нащадків Кочубеїв у виданих записках писав, що Мотря «зовсім не збожеволіла від кохання до старого Мазепи, а навпаки — вийшла заміж за полковника Чуйкевича». Хоча тут і сплутано посади полковника і полкового судді, все ж вірно передано її подальший вибір. Чи щасливим було сімейне життя Чуйкевичів, не знаємо. Очевидно, ні. З 1733 по 1736 рік ігуменею Ніжинського жіночого монастиря була Меланія Чуйкевичівна, яка після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 року. Дуже вірогідно, що це була Мотря. У 1738 році Семен Чуйкевич одружується (здається, втретє) на вдові роменського міщанина Христині.
e-reading.club
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Іван Мазепа: пізнє кохання
Reviewed by Василь Герей
on
03:24:00
Rating:
Reviewed by Василь Герей
on
03:24:00
Rating:
Немає коментарів: