Трохим Тесля:розтоптана доля археолога

Український археолог Трохим Тесля міг стати вченим зі світовим ім’ям, принісши велику користь науці та славу Україні, але жорстока доля обірвала його життя у самому розквіті.

Трохим Трохимович Тесля народився у 1903 році в с. Мошни Черкаського району Київської (тепер Черкаської) області. Батько Трохима був гарним майстром-каменярем, працював на будівництвах залізничних вокзалів.

У родині Теслів з десяти дітей Трохим був другою дитиною. Змалку хлопець любив багато читати, часто ховався в кущах з книгою. В рідних Мошнах Трохим закінчив однокласне училище та, як і більшість молоді того часу, у 1920 році вступив у комсомол. Після закінчення Черкаської партшколи, працював секретарем райкому комсомолу в Ротмистрівському та Медведівському районах на Київщині (нині Черкащина).

Під час служби в Червоній Армії Трохим Тесля був секретарем політвідділу 23 стрілецької дивізії. Він дуже хотів здобути освіту, тому після служби в армії вступив до Харківського робітфаку. Саме під час навчання у Харкові Трохим Трохимович так захопився археологією, що вирішив присвятити науці своє життя.

У 1926 році, ставши кандидатом у члени ВКП(б), швидко розчарувався, й у 1928 році вийшов з партії, як «незгодний з політикою партії в питаннях внутріпартійної демократії» (З анкети заарештованого Теслі Т. Т.).

Восени 1929 року Трохим Тесля, вже як молодий археолог, працює на розкопках Донецького городища на південно-західній околиці міста Харкова, а в 1930 році призначається завідувачем відділом рабовласницького суспільства Харківського історичного музею.

Трохим Тесля на розкопках Донецького городища.1929 рік.

В 1931 році на базі Харківського археологічного музею розпочинає роботу Український Науково-дослідний Інститут історії матеріальної культури. Трохим Трохимович вступає до аспірантури інституту на археологічний відділ.

Під час навчання в аспірантурі Трохим Тесля бере участь у роботі Дніпровської (або ще як її називали Дніпрогесівської) археологічної експедиції Наркомпросу України (ДАЕНКУ) (1928-1932 рр.).

Очолити її було запрошено видатного історика, археолога та етнографа, директора Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею Дмитра Івановича Яворницького. В різні роки в складі експедиції працювало чимало знаних археологів, з якими довелося працювати Трохиму Теслі. Кістяк експедиції склали представники історичної науки нового покоління – історики, археологи, краєзнавці, спеціалісти з досвідом польової практичної роботи: А. В. Грінченко, А. В. Добровольський, П. А. Козар, І. Ф. Левицький, М. О. Міллер, М. Я. Рудинський, П. І. Смоличев, О. К. Тахтай та інші. Як писав Михайло Міллер, нестачу молодших археологів Д. І. Яворницькому вдалося ліквідувати шляхом запрошення співробітників Харківського історичного музею Т. Т. Теслі та Авраменка.

В 1931 році в експедиції вперше створюються загони археологів за напрямками дослідження: палеолітичний, неолітичний, сарматський. Для керівництва палеолітичним загоном був запрошений відомий фахівець з первісної археології І. Ф. Левицький, відряджений Житомирським музеєм. В цей загін потрапили молоді археологи з Харківського музею Н. Г. Авраменко та Т. Т. Тесля. У 1931 році відомий археолог Михайло Олександрович Міллер, тоді заступник голови експедиції, досліджував пам’ятки на Дубовому острові та обох берегах Дніпра аж до Ненаситецького порогу. Перебравшись на острів, М. Міллер передав розвідки Т. Т. Теслі. З 1 по 15 вересня 1931 року Михайло Міллер змушений був поїхати до Таганрога для вирішення особистих справ «…передавши матеріальну відповідальність Т. Теслі».

Працюючи в Дніпрельстанівській експедиції протягом 1931-32 рр. Трохим Трохимович досліджував палеолітичні пам’ятки на ділянці між Вовнігівським та Ненаситицьким порогами, в Кайстровій балці, балці Осокорова І (разом з І. Ф. Левицьким), Дубова (разом з Авраменком).

Хоча перші згадки про знахідки палеолітичних знарядь на Порогах належать до 1888 року, відкриття Надпорозького палеоліту належить саме до 1931 року, коли у районі с. Петро-Свистуново у балках Кислій, Росохуватій, Голій Т. Т. Теслею було вилучено пізньопалеолітичні знаряддя і кістки викопних ссавців.

 До наукового доробку Трохима Теслі також належить детальне дослідження, відкритої археологом А. В. Добровольським, першої в Подніпров'ї мустьєрської стоянки в балці Сажавці, на околиці Старих Кодаків.

В 1934 році ним були відкриті окремі поховання кочівників у курганах на території будівництва Новомосковського заводу на Дніпропетровщині.

Робота у Дніпрогесівській експедиції стала гарною науковою школою для Трохима Трохимовича, так як, за словами земляка Теслі археолога Петра Курінного: «Експедиція дала дуже важливі археологічні матеріали, в кількості більшій, ніж було надбано всіма музеями України за 100 років їх існування».

В 1933 році після закінчення аспірантури, Трохим Тесля блискуче захищає дисертацію (німецькою мовою) на здобуття наукового ступеня «кандидата історичних наук» та за направленням від’їжджає на посаду наукового працівника до Дніпропетровського історичного музею. Трохим Трохимович працював у Дніпропетровську з грудня 1933 року по травень 1934 року [1]. На той час академік Д. І. Яворницький був звільнений з посади директора Дніпропетровського музею і відставлений від роботи з опрацювання матеріалів Дніпрогесівської експедиції.

1933 рік став трагічним не тільки для українського селянства, а й для української інтелігенції. В цей час починається «лiквiдацiя ворожих буржуазних» археологiв, етнологiв, антропологiв. Після звинувачення комісією ЦК КП(б)У в 1932 році Всеукраїнського музейного городка в «українському націоналізмі», в 1933 році за грати потрапив директор П. П. Курінний.

Наприкінці 1933 - початку 1934 року органами ДПУ УРСР фальсифікується справа так званого «Російсько-українського фашистського блоку», який, за версією слідства, мав близько 40 осередків цієї організації в різних містах. Членами їх виявилися співробітники музеїв Харкова, Києва, Одеси, Дніпропетровська, Чернігова, Житомира.

В цей тривожний період, у 1934 році Трохим Тесля був переведений на роботу у Київ до Заповідника «Всеукраїнський музейний городок» (ВМГ), що знаходився у Києво-Печерській Лаврі, на посаду завідувача відділом Центрального історичного музею. Під час роботи у Лаврі Трохим Трохимович бере участь у розкопках Десятинної церкви, протягом 1935-1937 рр. працює в відрядженнях у російських музеях Москви та Ленінграду. Під час відряджень йому неодноразово пропонують залишитися працювати у Російському музеї в Ленінграді. Проте Тесля не погоджується покидати батьківщину. Під час роботи у Києві Трохим Тесля співпрацював з російським археологом М. О. Рогачовим, якого запрошував на обробку колекції з Кайстрової балки.

Трохим Тесля на розкопках Десятинної церкви у Києві. 1936 рік.

Та залишитися осторонь масових репресій Трохиму Теслі все ж не судилося — Київський музейний городок вважався одним з осередків групування «націоналістичних сил».

28 жовтня 1937 року військовий прокурор Київського військового округу видав постанову про арешт Трохима Трохимовича, а вже наступного дня його було заарештовано.

Після арешту, довгий час ніхто не знав про подальшу долю нашого земляка. Видатний археолог, Михайло Міллер, (під час війни емігрував у Німеччину) у своїй праці, виданій у Мюнхені, лиш згадує фахівця-археолога Трохима Теслю, який «…безслідно зник…», очевидно був репресований в 1930-х роках. Лише через десятки років стала відомою трагічна доля Трохима Трохимовича.

Під час допиту Теслі одним з перших питань слідчого було питання про академіка Яворницького та його взаємовідносини з молодим археологом. Трохим Тесля не заперечував своїх близьких стосунків з Яворницьким, з яким йому разом довелося працювати. Але слідчим НКВС потрібні були не дружні зв’язки, а безкінечні  пошуки ворогів народу та іноземних шпигунів.

Слід підкреслити декілька характерних прийомів слідчих, які використовувалися для отримання фальсифікованих зізнань в найстрашніших злочинах, що заслуговували на розстріл. Вони чітко проглядаються у справі Трохима Теслі. Спочатку в арештованих бралися дані про коллег по роботі та знайомих, а вже на наступному допиті всі вони перетворювалися в учасників контрреволюційної націоналістичної організації чи терористичної групи. Часто ці покази були заздалегідь заготовлені, а підписи вибивалися вже відомими способами.

Стосунки Яворницького й Трохима Теслі було розцінено як замасковану під наукову основу спільність контрреволюційних поглядів. В протоколі допиту записано, що Трохим Тесля ще до знайомства з Яворницьким, під час його навчання в аспірантурі Харківського інституту матеріальної культури, був вихований в націоналістичному дусі тим середовищем, в якому він знаходився. Особливо підкреслювалася роль колишнього ректора інституту професора О. С. Федоровського, який «…всячески старался внедрять аспирантам националистические взгляды и возбуждать ненависть к Советской власти». Сам Дмитро Яворницький ще з 1933 року знаходився під тиском звинувачень у відкритій пропаганді фашистської теорії про чистоту раси, яку показував «…всячески идеализируя запорожское казачество». Крім того Яворницький «…доходил до такой наглой клеветы на Советскую власть, что строительство Днепростроя… считал неуместным, так как при затоплении порогов, по его мнению,  исчезнет и память о запорожском казачестве».

За матеріалами архівно-кримінальної справи до антирадянської організації в Києві Тесля був залучений археологом Грінченком, який також «…в прошлом ученик националиста – Эворницкого». До складу організації слідчі залучили «націоналістично настроєних працівників музею, а також завідуючого Музейним відділом Совнаркому України Знойко». Основним завданням організації була шкідницька діяльність по зриву музейної роботи. Свідчать документи: «В 1936 году Бондарь умышленно сорвал экспозицию в отделе феодализма к 1 мая. Тоже сделал и Шугаевский. При чем практиковалось участниками организации и оформление экспозиций в фашистском духе. В экспозиции, которую организовывал Шугаевский, были выставлены деньги с фашистскими свастиками и за подписью троцкиста Пятакова. По указанию Хвыли и Знойко, Гринченко систематически перебрасывал ценные материалы музея из одного помещения в другое, тем самым не давая возможности нормально проводить работу по подготовке экспозиций». Сам же Трохим Тесля звинувачувався в зриві виставки з нагоди ХХ річниці Великого Жовтня.

З протоколу допиту свідка, одночасно «викритого у вербовці» Т. Теслі:

«…Осенью 1936 года Хвыля предложил мне сорвать разработку и создание экспозиции археологической коллекции исторического музея. Это я провел вместе с вовлеченным мною в организацию сотрудником музея Теслей, руководившем разработкой археологических коллекций. Всячески задерживая выполнение этой работы, я и Тесля перебросили экспонаты археологической коллекции в непригодное помещение на хоры Успенской церкви, сорвав этим дальнейшую разработку экспозиции».

За явно сфабрикованою справою пройшло чимало відомих діячів української культури: «…в число участников национал-фашистского подполья в Киеве входят:

Саксаганский – артист, крупнейший деятель националистического движения…;

Щупак – писатель и критик…;

Грудына – писатель…;

Верховинец – руководитель украинской капеллы бандуристов и певцов, видный националистический деятель;

Василькивская – жена академика, одна из основательниц укр. националистической организации «Просвіта»;

Крушельницкий – артист, режиссер театра им. Франко…;

Тесля – научный сотрудник краеведческого музея, ученик и последователь академика Эворницкого, активный националистический деятель».

Стан Центрального історичного музею було піддано критиці в партійній пресі, зокрема журналі «Комуніст». В газеті «Комсомолець України» писали: “Унаслідок шкідництва український історичний музей приведено до розвалу. Директор музею Грінченко та його “адъютант” – науковий працівник [Трохим] Тесля зробили все, щоб розвалити цей важливий заклад.

Слідчі довели свою справу до кінця.

«Обвинительное заключение по делу № 817 по обвинению Тесли Трофима Трофимовича по ст. 54-7, 54-8, 54-11 УК УССР.

Управлением Государственной Безопасности НКВД УССР вскрыта и ликвидирована антисоветская украинская националистическая террористическая организация, руководимая бывшими боротьбистами, ставившая своей главной задачей насильственное свержение советской власти на Украине и установление фашистского строя. Одним из активных участников этой организации являлся арестованный 29 октября 1937 года и привлеченный по настоящему делу в качестве обвиняемого Тесля Трофим Трофимович. Следствием и признанием самого обвиняемого Тесли установлено, что он с 1936 года являлся активным участником антисоветской украинской националистической организации, в которую был завербован Гринченком… Вселедствие указанного, дело по обвинению Тесли Трофима Трофимовича направить на рассмотрение Особой тройки при Киевском Областном Управлении НКВД» Постановою Трійки Київського облуправління НКВС від 17 листопада 1937 року Трохим Трохимович Тесля був засуджений до розстрілу.

 Вирок був виконаний 27 листопада 1937 року о 24 годині в м. Києві. Через деякий час дружині Вірі Іванівні повідомили, що Трохим Тесля був засуджений до 10 років таборів без права переписки. Незабаром, дружина та дворічний син Юрій були виселені з квартири і виїхали з Києва.

Лише у 1956 році, після звернення дружини Трохима Теслі до Військової колегії Верховного суду СРСР та до Голови Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова з проханням повідомити про місцезнаходження її чоловіка, вивчивши справу та знаючи, що Тесля був засуджений до вищої міри покарання та розстріляний ще у 1937 році, але, керуючись вказівкою КДБ при СМ СРСР №106сс від 24 серпня 1955 року, слідчий КДБ написав у довідці про розгляд заяви «…считаю возможным объявить о том…», що Трохим Тесля помер 18 грудня 1942 році у таборах від туберкульозу горла.

В 1955 році за домовленістю з ЦК КПРС і Прокуратурою, КДБ направив на місця інструкцію №106сс («совершенно секретно») у якій зобов’язав сповіщати рідних страчених, що вони були засуджені до 10 років виправно-трудових таборів без права переписки і померли у місцях відбування покарання. Дата і причина смерті для довідок вибиралися довільно. Все це робилося для того, щоб замаскувати офіційну статистику розстрілів у 1937 році.

В 1956 році визначенням військового трибуналу Київського округу від 12 жовтня 1956 року рішення Трійки при Київському управлінні НКВС УРСР від 17 листопада 1937 року по справі Теслі відмінено і справа закрита за відсутністю доказів злочину.

Місце поховання Т. Теслі було знайдене лише після розкриття документів архівів СБУ стосовно масових поховань у Биківні. З цих документів стало відомо, що з осені 1936 року Биківнянський ліс на північно-східній околиці Києва став “спецзоною для потреб НКВС.” Тіла всіх розстріляних у Києві від осені 1936 року до осені 1941 року відвозили до Биківнянського лісу.

Тетяна Григоренко