П’ять колосків:закон про терор

7 серпня минає 88 років із появи документу, що мав далекосяжні й трагічні наслідки – репресивного “закону про п’ять колосків”.

Передумови для його прийняття визрівали давно. З кінця 1920-х років Сталін, здолавши партійну опозицію і зміцнивши особисту владу, перейшов до політики форсованої індустріалізації та колективізації – так званого “великого перелому” задля побудови комунізму в країні та, в перспективі, здійснення “світової комуністичної революції” (а по суті, світової експансії СРСР).

Вивезення зерна з колгоспу на Харківщині. 

1930 року було прийнято закон про хлібозаготівлі, за яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини врожаю зерна. На практиці, вже в 1931-1932 роках у деяких колгоспах забирали майже все зерно. Це породжувало опір селянства (часто – збройний), приховування і крадіжки зерна, масову міграцію до міст. У відповідь радянська влада посилила репресії, одним зі складових яких і був “закон про п’ять колосків”.

Офіційна назва документу, прийнятого 7 серпня 1932 року за особистою ініціативою Сталіна, була: постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Документ кваліфікував тих громадян, які зазіхають на суспільну власність, як “ворогів народу”. Боротьба з ними вважалася пріоритетним обов’язком органів радянської влади. Передбачалися такі “заходи судової репресії”:

1) за розкрадання вантажів на залізничному і водному транспорті – розстріл із конфіскацією усього майна, за наявності пом’якшуючих обставин – позбавлення волі на термін не менше 10 років із конфіскацією;

2) за розкрадання колгоспного і кооперативного майна (врожай на полях, суспільні запаси, худоба, кооперативні склади і магазини) – аналогічне покарання;


3) за застосування і пропаганду насильства і погроз щодо колгоспників з метою примусити вийти з колгоспу – позбавлення волі на термін від 5 до 10 років із ув’язненням у концентраційному таборі.

Застосовувати амністію щодо засуджених у таких справах заборонялося.
Постанову підписали Михайло Калінін (до речі, номінальний глава держави СРСР аж до 1946 року), В’ячеслав Молотов (Скрябін) і Авель Єнукідзе.

В народі драконівську постанову прозвали “закон про п’ять колосків” – або навіть “про три колоски” – через те, що вона давала формальний привід засудити і стратити вмираючу від голоду людину, яка з відчаю наважувалася поцупити з колгоспного поля хоча б кілька колосків зернових.

Такі випадки стали настільки масовими, що керівництво СРСР почало називати їх “перегинами на місцях” і перекладати відповідальність на місцеві органи ОДПУ і міліції, які, мовляв, “втратили почуття міри”.

“Закон про п’ять колосків” став прологом страшної трагедії українського народу – Голодомору 1932–1933 років. Лише протягом кількох років за ним було засуджено близько 200 тисяч осіб, з них 11 тисяч – до смертної кари. Постанова від 7.08.1932 діяла навіть під час Другої світової війни і втратила силу тільки у 1947 році.

Владлен Мараєв