Ольга Кобилянська:самотня і незламна

Яскрава та самобутня жінка з дуже складною долею, Ольга Кобилянська — взірець незламного характеру, твердості духу та всебічного таланту.

Родина та дитинство

Батько Ольги — Юліан Кобилянський був родом з Придністровських дворян, але дуже рано осиротів і свою освіту та кар'єру отримав власними зусиллями, без підтримки сім'ї.

Ольга - 5 років, сетра Євгенія, мати

Мати — Марія Вернер, до заміжжя була гувернанткою в родині священика. З поваги до чоловіка вона перейшла в греко-католицьку віру і навчилася української мови. Марія Вернер мала німецьке коріння.

Юліан та Марія мали аж сімох дітей, серед яких Ольга була четвертою. Головним завданням свого життя Юліан Кобилянський вважав дати хорошу освіту синам, а для дівчаток чотири класи початкової школи вважав достатнім. Але природа нагородила його старшу дочку багатьма талантами.

Родина Кобилянських, 1898

Юна Оля непогано малювала (потім закинула, розуміючи, що їй не вистачає школи), мала прекрасний музичний слух (в 8 років лише два місяці вчилася музиці, з тих пір відігравала твори на слух, прослухавши всього два рази), обожнювала верхову їзду, грала в домашніх спектаклях. Але головною пристрастю Ольги було читання. У ті часи Буковина була частиною Австро-Угорщини, тому навчання в школах було тільки на німецькій мові. Тому читати Ольга почала німецькою. Однак батько хотів, щоб діти знали і рідну мову, тому наймав приватних вчителів української мови. Коштів не вистачало: діти отримували тільки основи знань, решту доучувати самостійно. Саме завдяки самоосвіті, Ольгу згодом зарахували до найбільш освічених жінок тих часів.

Юність

Творча енергія Ольги Кобилянської шукає виходу, і вже в 14 років вона пише свої перші вірші німецькою мовою, потім нариси, оповідання. Ранні твори Ольги Кобилянської були дуже емоційні, але ще не складалися в цілісну картину.
Одного разу брат розповів їй про чудову домашню бібліотеку пана Вробля, декана філософського факультету, де він навчався. Ольга була в такому захопленні, що навіть написала пану Вроблю листа про те, що їй 18 років, вона дочка чесних батьків і буде вірною дружиною, тільки щоб дали їй можливість користуватися бібліотекою.

Листа вона, звичайно ж, не відправила, зате познайомилася з дуже яскравою особистістю, Софією Окуневською, яка пізніше стала першою жінкою-лікарем з університетською освітою в Австро-Угорщині. Саме вона познайомила Кобилянську з творчістю українських письменників, прищепила любов до праць Т. Шевченка, М. Вовчка. Окуневська знайомить Ольгу з іншими палкими шанувальниками української літератури — Н. Кобринською, М. Павличко, І. Франко.
Завдяки впливу друзів натхненна Ольга усвідомила себе саме українською письменницею. Під впливом прогресивної української літератури формуються її погляди на свободу особистості та роль жінки в суспільстві.

Любов, дружба, творчість

У 24 роки О. Кобилянська публікує оповідання «Вона вийшла заміж», яке принесло їй популярність. Тоді ж вона і познайомилася з Осипом Маковій, редактором газети «Буковина».

Осип Маковей

Ольга Кобилянська:таємниця душі для Осипа Маковея

Спільна робота зближує їх, Ольга навіть була впевнена у взаємності почуттів, але Маковій одружився з іншою дівчиною. Його рішення було настільки несподіваним та болючим, що вона ніколи не вийде заміж, віддаючи всю себе творчості.

В цей час Ольга отримує надихаючий лист від своєї подруги Лесі Українки. Погляди письменниць на любов, творчість, положення жінки в суспільстві були настільки близькими, що вони просто не могли не подружитися. А тема втраченої любові ще більше зближує їх. Зустрічалися подруги нечасто, але їх щире та тепле листування тривало аж 14 років, до самої смерті Лесі Українки.
У 1891 році сім'я Кобилянських переїжджає до Чернівців. З усією своєю енергією Ольга вливається в життя творчої інтелігенції: друкує оповідання, перекази, бере активну участь у культурному житті. Разом з Н. Кобринською Ольга створює «Товариство руських жінок» де вони піднімають проблеми духовного розкріпачення та емансипації жінок. Героїні творів О. Кобилянської — розумні, незалежні, сильні духом жінки. Для них любити так само важливо, як і дихати. Суспільство, яке не допускає вільного вибору для жінки, позбавляє її можливості особистого щастя.

Перша світова війна, революція

За роки війни Буковину тричі по черзі займали то російські, то австро-угорські війська. Від цього найбільше страждало мирне населення. Буковина, більшість населення якої були українці, вирує і активно виступає за вихід з Австро-Угорщини. 3 листопада 1918 року в Чернівцях було зібрано велике народне віче, яке постановило прийняття Буковини до складу єдиної Української держави. Однак Румунія не погодилася з таким рішенням і ввела свої війська. У 1919 році Буковина стала провінцією Румунії з центром у Чернівцях. Уряд видає декрети про перейменування вулиць і міст, забороняє українську мову в судах та адміністраціях, ліквідує українські школи. Право голосу мали тільки румуни, іншим національностям заборонялися навіть газети на своїй мові. Економіка різко падала, населення зубожіло.

У ці важкі для всіх роки, Ольга Кобилянська втрачає багатьох друзів, пішли з життя її батьки, сама вона після важкої застуди стала частково паралізованою. Однак ця мужня жінка не тільки пише антивоєнні твори, але і знаходить можливість видавати їх в Україні. Це було дуже небезпечно, і одного разу її запитали: «Пані Кобилянська, які б три книги ви б взяли собою в тривале ув'язнення?» Вона відповіла: «На першому місці — Євангеліє, оскільки воно живить людський дух, в ньому я знаходжу розраду і рівновагу душевну. Далі — «Фауст» Гете, бо в ній — історія людства, наше життя. І на третьому місці — Тарас Шевченко, бо не дає забути про свою народність».

Останні роки життя

У 1940 р. Буковина увійшла до складу Радянської України. У тому ж році Ольгу Кобилянську було прийнято до Спілки письменників України, вона отримала персональну пенсію. Однак вже через рік Україна була захоплена Німеччиною і її союзником Румунією. Уряд Румунії вирішив влаштувати показовий процес над непокірною 79-річною письменницею.

Напівпаралізовану жінку було арештовано, в її квартирі провели ретельний обшук. Августин Ерл, онук сестри письменниці, згадував про останню зустріч з бабусею Олею: «Її тримали під вартою на хуторі Стара Хата... Вранці мама домовилася з жандармом, який охороняв Кобилянську, щоб дозволив побачитися з арештанткою. Бабуся чекала нас на задньому дворику, огородженому сіткою... Мама і бабуся Оля просиділи в дерев'яній альтанці години дві. Плакали, обнімалися. Я грав поруч... Восьмирічний хлопчисько, я не усвідомлював тоді, що бачу її в останній раз. Вже коли поверталися додому, запитав у матері: «А чому бабуся Оля мене навіть цукеркою не пригостила?» — «Тому що вона сама голодна», — відповіла мама».
21 березня 1942 р. не стало Ольги Кобилянської. Жінка, яка так любила життя, відчайдушно любила рідне слово і красу рідного краю, вона прагнула свободи і щастя для всіх жінок. Навіть у смерті своїй вона лишилася нескореною.
evaportal