Містика Гоголя

Диканька – селище міського типу за 25 км від Полтави, де народився 1 квітня 1809 року й провів свої юнацькі роки Микола Гоголь. Є там дві церкви – Троїцька та Миколаївська, які не залишилися непоміченими Гоголем. Вважається, що саме Троїцька церква була описана у творі «Ніч перед Різдвом». А ось із Миколаївської – і починається ота містика, яка переслідувала письменника все життя.

Завдяки Миколі Чудотворцю?
Загалом, Миколаївська церква є своєрідною усипальницею роду Кочубеїв, так як у її підвалах розміщені саркофаги декількох кочубеївських поколінь. Але повернімося до Гоголя. Існує легенда, що саме ця церква допомогла майбутньому письменнику народитися на світ. Казали, що нібито на гоголівському роді лежало прокляття, через яке в тій сім’ї вмирали діти. Так, із 12 дітей Марії Гоголь-Яновської, матері письменника, вижило тільки чотири дівчинки та ще Микола, тому його мати й вирішила, що їхню родину було прокляте.

Ще до народження Гоголя хтось порадив його матері помолитися до ікони Миколи Чудотворця, на честь якого й була названа церква. Невдовзі в неї народився малюк, якого назвали Миколою на знак удячності Чудотворцю. Однак дослідники гоголівського творчості стверджують, що причина була не в проклятті. Хлопчики в сім’ї Гоголів помирали через дуже слабкі гени батька, що мав погане здоров’я, яке й передавалося його дітям. Проте факт залишається фактом – Микола Гоголь дійсно був першим і єдиним хлопчиком, народженим живим. Як тут не повірити в містику? Ось і його мати вірила в чудодійну силу Миколаївської ікони, ходила в ту церкву в Диканьці й годинами там молилася. Микола знав цю історію, і саме із цього почався його містичний зв’язок із Диканькою.

Підтвердження легенд
Фахівці стверджують, що гоголівських героїв здебільшого списано зі справжніх людей, зокрема й у «Ночі перед Різдвом». Отже, вони брали участь у якихось подіях, що надихнули Гоголя. І дійсно, як пізніше встановили дослідники, відьма Солоха, мати коваля Вакули, що вміла літати, і хитрий чорт, який долав за мить відстань між Диканькою та Петербургом, мали реальне підґрунтя.

Хтось скаже: «Неможливо!»? А все ж це так! Як виявилося, розгадка криється в історії Диканьки, яка раніше була козацькою селом. Козаки, які поверталися в ці місця пізньої осені, жили окремо від решти сільського населення й тому завжди вважалися дивними. Однак іще більшою дивиною для жителів Диканьки було те, що під час несподіваних набігів ворогів, оті козаки раптово кудись зникали разом зі своїми сім’ями. До недавнього часу дослідники вважали цю історію просто черговою сільською легендою, однак зовсім нещодавно краєзнавці знайшли справжні докази цих розповідей. Під Диканькою було виявлено залишки цілого древнього рукотворного міста, зі своїми підземними ходами. Ці ходи й знайшли козаки та ховалися туди під час набігів, а саме існування знахідки тримали в суворій таємниці. Тож звідти й поширився міф про те, що в селі живуть чорти, тобто козаки, і відьми – їхні дружини. Ось така цікава історія.
Цю легенду, як і всі інші, Гоголю розповідала його мати. Надалі письменник навіть просив її висилати йому до Петербурга листи з новою збіркою містичних розповідей, які потім лягали в сюжети його творів.

Нав’язливі образи
Серпанком містики оповите особисте життя письменника. Він помер неодруженим. А російський філософ Василь Розанов навіть припускав, що Гоголь не мав фізіологічного апетиту до живих жінок, зате зі смаком описував юних покійниць — Панночку з ”Вія”, потопельницю в ”Майській ночі”. Утім, відомо про принаймні про один намір Гоголя одружитися — за три роки до смерті — із княжною В’єльгорською, у якої він був домашнім учителем. Її батьки відмовили.
Кажуть, про що би письменник не писав — він пише про себе. У творах Гоголя чимало персонажів боїться чи уникає одруження — Хлестаков, Шпонька, Чичиков. Інші з власної волі чи випадково наближаються до жінки — і тим наближають свою смерть: через Панночку загинули Андрій Бульба та Хома Брут. Навіть коли герої живуть у шлюбі щасливо, як Афанасій Іванович і Пульхерія Іванівна зі ”Старосвітських поміщиків”, то все одно ця повість – про смерть. Її провісник тут — кішка. Із цим пов’язана одна травма Гоголевого дитинства.
Коли Миколі було років зо п’ять, він сидів сам у кімнаті. І тут звідкілясь узялася кицька. Малому здалося, що вона хоче його схопити. Він перелякався, упіймав її й кинув у ставок. Тварина пробувала випливти, а хлопчик відштовхував її й таки втопив. Цей спогад усе життя, як і образ Страшного Суду, переслідував його. Молодий Гоголь описав цей епізод у ”Майській ночі”: кицька — зла відьма — хоче схопити дівчину.

Після написання «Вечорів на хуторі біля Диканьки» 22-річний Гоголь пообіцяв собі більше не писати містичних історій, так як це викликало в нього якесь відчуття тривоги й думки про швидку смерть. Однак це йому так і не вдалося. Його друзі та знайомі зазначали, що Гоголь був вельми вразливим, і радили йому не гратися з цією містикою. Та й сам Гоголь хотів писати про історію та про реальні події, але на папері раз у раз виникали таємничі персонажі, мертві нареченої й дивні події…

Олексій Гай