Князь Кий:походження і доля



Початковий період історії кожного народу завжди оповитий легендами. Древні русичі в цьому не становлять винятку. 

Літописець XI ст., задавшись з’ясуванням питання «звідки пішла Руська земля» і «хто в Києві став першим князювати», пише: «Були три брати: один на ім’я Кий, інший — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині під’йом Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на горі, яка прозвалася по ньому Хоревицею. І побудували містечко в ім’я старшого брата свого і назвали його Київ. Був довкола міста ліс і бор великий, і ловили там звірів, і були ті чоловіки мудрі і розумні».
Деякі ж, не знаючи, говорять, що Кий був перевізником; був-де тоді у Києва перевезення з того боку Дніпра, чому і говорили: «На перевезення на Київ». З тим, що Кий був простим перевізником, літописець не погоджується, наводячи на підтвердження його князівського походження такі аргументи: «Якби був Кий перевізником, то не ходив би до Царьграду; а тим часом Кий цей князював в роді своєму, ходив він до царя, і великі почесті віддав йому, говорять, той цар, при якому він приходив. Коли ж повертався, прийшов він на Дунай, і уподобав місце, і зрубав містечко невелике, і хотів сісти в нім зі своїм родом, та не дали йому сусіди; так і донині називають придунайські жителі городище те — Києвець. Кий же повернувся у своє місто Київ, тут і помер: і брати його Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут же померли».
 Ось, власне, і усе, що літописець, якого зазвичай ототожнюють з ченцем Києво-печерського монастиря Нестором, зміг довідатися про засновника столиці Староруської держави.
Його розповідь повна виразних рис народного переказу : три брати-засновники і їх сестра — типові фольклорні персонажі. Не випадково багато учених відносилися до історичності князя Кия скептично. Але в останні десятиліття провідні дослідники схильні вважати його особою історичною — військовим проводирем, вождем-князем племінної групи полян, на рубежі Античності і Середніх віків що мешкали на території Середнього Подніпров’я. У зарубіжних джерелах поляни згадуються під ім’ям антов. Насправді ж нічого міфологічного в розповіді про Кия немає і його біографія у загальних рисах відтворюється дуже переконливо.
Народився він на початку VI ст., в знатній Полянській сім’ї. До цього часу придніпровські слов’яни вже знали спадкове правління. Відомо, що одного з антських (Полянських) князів IV ст. звали Божем (Бусом). Візантійські автори приводять імена і інших знатних антов, сучасників Кия, наприклад гордого Мезамира, посла, убитого аварами. Молодість Кия припала на період напруженої боротьби між антами-полянами і Візантійською імперією на Дунаї. Слов’яни активно освоювали придунайські землі, спорожнілі після падіння держави царя гунів Аттіли, чому намагалася перешкодити Візантія. На початку 30-х років VI ст. на Дунаї розгорілася багаторічна війна між слов’янами і армією імператора Юстиніана. На південь по Дніпру з лісових областей Східної Європи спускалися численні дружини різних слов’янських племен. Це посилювало стратегічне значення гір, розташованих при впаданні в Дніпро його головного припливу Десни. У цьому місці, у переправи, спрадавна велася жвава торгівля товарами з лісової, лісостепової і степової зон.
Князь, який приймає данину. Мініатюра з Радзивилловської літописі.
XV ст. Місце для нового міста було вибране на важкодоступному останці плато, який утворює гору, що нині височіє над Подолом. Вона відома як Замкова гора. Повз неї з плато, де у той час розташовувався древній могильник з капищем, а пізніше виросли князівські палаци і Десятинна церква, проходив спуск на Поділ до річки Почайні, в гавань якої заходила тура, що припливала по Дніпру. Спорудження укріпленого городища забезпечувало Кию контроль над судноплавством по Дніпру, а також спостереження за переправою. Перевезення через Дніпро дійсно було «Києве», оскільки володів ним князь Кий, але перевізником він, розуміється, не був.
Завершивши спорудження свого «граду», Кий разом з іншими слов’янськими проводирями відправився на Дунай. У числі антських (Полянських) послів в Константинополі він, очевидно, був присутнім при мирних переговорах з імператором Юстиніаном в 545 р. За умовами укладеної угоди Візантія визнавала права антів на володіння лівобережжям Дунаю з фортецею Туррис. Кий, бажаючи закріпитися в Подунав’ї, заснував там містечко Києвець. Проте гострий конфлікт з місцевими жителями порушив його плани, змусивши князя повернутися в Київ, де він незабаром і помер. Нащадки Кия досить довго утримували владу в заснованому їм «граді».
Польський хроніст Ян Длугош повідомляє, що Аскольд і Дір були прямими нащадками Кия.  Ім’я Кий має чітку слов’янську етимологію (кий — палиця). Можливо, воно походить і від kuj, божественного коваля в міфах індоєвропейських племен, соратника бога-громовержця у боротьбі зі Змієм. Українська легенда зв’язує виникнення Дніпра з ковалем, що переміг Змія, який обклав країну непосильною даниною. Коваль упріг поверженого ворога в соху і провів глибоку борозну. По цій борозні під кручами протік Дніпро. Літописний переказ про Кия, його братів і їх сестру — це, швидше за все, компіляція легенд різних часів. У більш ранніх легендах засновником городища на Киселівці називався Сар (у північноіранських мовах — «голова») — слов’янський або сарматський князь Середнього Придніпров’я, в середині I тисячоліття заміщений Києм.
Відмітно, що візантійський імператор Костянтин Багрянородний іменує київську цитадель «Самбатас» і в цій назві можна угледіти спотворене «Сар-батас». Про це Сарі пізніше забули, але його сестра, Либідь, залишилася в народній пам’яті. Звинувативши в подружній зраді, її жорстоко стратив готський король Германаріх, який володів Нижнім Придніпров’ям. За це він піддався нападу її братів, Сара і Амия, і був важко поранений. Проте образи Щека і Хорива мають явно міфологічні корені. Вони відповідають місцевим міфічним героям — засновникам двох розташованих на горах над Подолом городищ. Не виключено, що в прадавні часи вони могли бути духами-божествами цих гір. Незважаючи на легендарність, Кий з повним правом може вважатися історичною особою — Полянським князем, що затвердив центр своєї влади в Києві, який з того часу послідовно розвивається в столицю першої східнослов’янської держави, — Київській Русі. Його ім’я по праву нерозривно зв’язують з історією заснованого ним міста.
АВТОР UK_UA



Князь Кий:походження і доля Князь Кий:походження і доля Reviewed by Василь Герей on 06:49:00 Rating: 5

3 коментарі:

  1. стосовно Кия-перевізника. Нема чого з цим терміном боротися, бо те, що він означав у середньовіччі і що зараз, це різні речі. Наприклад Малуша, мати Володимира І, була ключницею, але не від комори з ріпою ключі мала. Ця посада за часи княгині Ольги дорівнювала прем'єр міністру, бо ключі від державної скарбниці мала, не думаєте ж ви, що княгиня Ольга сама розраховувалась за послуги, наприклад з дружиною.

    Таким чином перевізник це не гребець на галері, а той, хто відповідає за збереження та доставку вантажу купців. А перевозити серед лісів, які були набити різними дикунами та бандитами було справою не аби-якого перевізника, а саме такого, який мав особисту армію, якою й була Русь до того часу, поки земля та її мешканці не стали приносити прибуток, що дорівнював прибутку перевізника, тобто до розвитку виробництва, що цікавило зовнішню торгівлю.

    ВідповістиВидалити
  2. Ну це ще керці можуть бути вони шкіряні і легкі якраз для гарної дівчини. А чоботи більше чоловікам пасують.

    ВідповістиВидалити