Іван Франко:великодні свята у народних звичаях

Великодні свята – чудовий час, щоб пригадати народні звичаї й вірування, з ними повʼязані. Допоможе це зробити… ну звісно ж, ‒ Іван Франко!

Обкладинка одного з томів “Егнорафічного збірника” (видання Наукового товариства імені Шевченка у Львові)

У своїй чудовій етнографічній праці «Людові вірування на Підгір’ю», уперше надрукованій у знаменитому «Етнографічному збірнику» – скарбниці фольклору й народознавства, упорядкованій зусиллями Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) (Львів, 1898. – Т. 5), автор уже добре знайомої нашим читачам статті «Писанки» зібрав колекцію народних прикмет, забобонів і вірувань, що і як можна й треба робити (або не робити!) на Великдень, а також у ті дні, які передують святу Воскресіння Христового або відразу за ним слідують.

Ось добірка цікавинок із цієї статті. Більшість із них – родом із Франкових Нагуєвич.

Чи знали Ви, що мишка, яка зʼїсть дрібку свяченої паски, стає кажаном (лиликом)? А якщо посіяти такі дрібки в землю, з них проросте пахуче зілля? А якщо у великодню суботу йде дощ, картопля (бульба, бараболя) буде гнити? А Великдень – тому й Велик-День, що на памʼять про Христове Воскресіння Бог зліпив два дні докупи?

Отож бо . Читайте!

Від вербної (шуткової) неділі до «обливаного вівторка»

(з народного календаря)

Цвітна неділя, остатня перед Великоднем. В ту неділю святять шутки (розвиті вербові або ивові прутики). Прийшовши з церкви, батько або мати б’є ними дітей і приговорює: “Не я б’ю, верба б’є; віднині за тиждень Великдень”.

Понеділок. Котра дівка постить понеділки, тота до року віддасться.

Понеділок – добрий до торгу, в понеділок також зажинають і заорюють. Загально розширеної віри, що понеділок – тяжкий день, і того дня не треба нічого зачинати, на Підгір’ю, а особливо в Нагуєвичах, нема.

Понеділок Страсного тижня називають у Нагуєвичах “красний торг”, бо того дня купують звичайно все потрібне для Великодніх свят: муку, коріння, а також одежу, капелюхи, хустки.

Живний четвер, тобто четвер перед Великоднем, святкують: не орють, дров не рубають, не молотять, не прядуть. Деякі старі люди, найчастіше жінки, як повечеряють у живний четвер, то їдять аж свячене на Великдень (постять триднівку). В живний четвер вечером Христос ходить по землі: хто щасливий у Бога, може його здибати. Про се говорить і пісня:

В живний четвер по вечері

Ходит Христос по всій земли.

П’ятниця. Є таких дванадцять п’ятниць у році, що хто їх постить, той буде мати даровані гріхи по смерти. (Є се відгомін апокрифічного “Сказанія о 12 п’ятницях”, що дуже часто стрічається у наших селян у відписах разом з т[ак] зв[аним] “Листом небесним”).

В великодну п’ятницю (перед Великоднем) годиться постити рано аж до закінчення церковної відправи. Того дня належиться конче їсти рибу, коли не свіжу, то бодай селедця.

Рахманський Великдень. В великодну суботу кидають шкаралупу з яєць, котрими помазано паску, на воду, бо під землею є рахмани. Заким шкаралюща допливе до них, то переміниться в яйце. Шкаралюща пливе до них чотири неділі, тому рахманський Великдень припадає четвертого тижня по нашім.

На Рахманський Великдень годиться сіяти васильок, то буде дуже пахучий.

На Рахманський Великдень, коли приложити вухо до землі і прислухатися добре, то можна почути голос дзвонів. Се рахмани святкують. Але то не кождий може почути, тільки праведна душа. […]

Коли в суботу перед Великоднем паде дощ, то бараболі будуть гнити.

Рахмани. На Великдень кидають шкаралющу із свячених яєць у ріку. Коли вона доплине до рахманів, то тоді вони дізнаються, що у нас Великдень.

Рахмани – то дуже побожні люди і весь Великий піст не їдять нічого, постять твердо. Для того і у нас як де в хаті твердо постять або голод допікає, нема що їсти, нема омасти, то говорять: “Постимо, як рахмани”..

В Лолині Долинського пов[іту] рахманів називають харіонами.

Великдень. Великдень так називається тому, бо як Христос воскрес, то на тоту пам’ятку Пан Біг сточив два дні докупи. […]

На Великдень красять писанки на сю пам’ятку: як Христа жиди мучили, то він утікав, а вони кидали за ним камінням, а з того каміння робилися писанки.

Коли хто спить в день на Великдень, то буде йому дріматися в церкві через цілий рік, або снопи в полі погниють. […] Хто спить на Великдень по обіді, той цілий рік буде в церкві дрімати.

Вівторок по Великодні називається в Нагуєвичах “обливаний вівторок”. Обливанння по інших селах іде в світлий понеділок, але в Нагуєвичах у понеділок храм, то обливання перенесено на вівторок. Обливаються головно молоді люди – парубки і дівчата – сикавками, коновками, збанками. Часом парубки, зловивши котру веселу дівчину, кидають її в річку. Кого ліпше обіллють того дня, так, щоби аж капало з нього, той буде весь рік здоров і веселий. Замужніх жінок не годиться обливати; така жінка, обіллята чужим чоловіком, має право вилаяти його, коли тимчасом дівка не повинна противитися, а коли лається, то з неї сміються і обливають ще дужче.

Символи й атрибути Великодня

Паска. Як паска в печі западеться на середині, то хтось у домі, звичайно господар або господиня, того року вмре.

Паски свяченої з маслом перший кусник, зараз по повороті з церкви, дають псу крізь вікно, а то на те, щоби в разі стеклизни пес пішов геть від обійстя і більше не вертався.

Коли печеться паску, не можна підсипати мукою, бо буде попелиця на капусті.

Заким всаджати паску в піч, виганяють малих дітей із хати, щоби котре при всаджуванню не “зайойкало” (не скрикнуло з диву: “ой-ой”), бо тоді би паска в печі не росла.

Круг. Так називається велика лопата, на котрій саджають у піч паску. Круга не годиться уживати при печенні хліба. Коли йдуть у поле сіяти пшеницю, то здіймають круг (він звичайно стирчить на поді за кроквою) і вдаряють ним навхрест о поріг хатніх і сінешніх дверей, а тільки тоді переступає сей поріг господар, несучи пшеницю в мішку. Се на те, щоби пшениця зародила на паску.

Писанки. Як є мрець у селі, тоді не можна красити писанок, бо краска не прийметься. (Орелець).

Яйце. Яйце з двома жовтками не годиться класти під курку. З такого яйця може вилупитися чорт і буде в хаті робити збитки. Коли освячене на Великдень сире яйце засушити так, щоби білок у нього затверд так, аж із нього зробиться “скло”, то се скло є дуже помічне на більмо. Чи буде більмо у худобини, чи у чоловіка, то треба настругати того скла, набрати того порошку до пера потрошки і дмухнути його в більмове око. Коли се повториться до трьох раз, більмо щезне.

Маруна. (Origanum maiorana). То є таке пахуче зілля. Воно виростає там, де посіяти дрібки з свяченої паски. Її корінь викопують і додають до табаки, щоби ліпше пахла.

Лилик. В Нагуєвичах називають його пергáч і також вірять, що се миш, у котрої виросли крила, коли з’їла дрібку свяченої паски. Коли хто зловить пергача, то прибиває його за крила надо дверима в стайнi, то вже тоді ніяке лихо не буде докучати худобі.

Миш. Коли миш покушає свяченої паски, то з неї зробиться пергач (лилик).

* * *