Уманська могила Нахмана:паломництво хасидів

Впродовж декількох останніх років до Умані щоосені з’їжджаються кілька десятків тисяч паломників – брацлавських хасидів. В місті до такого масового паломництва ставляться по-різному, є багато негативних та позитивних відгуків. Ясно одне – це явище має сильний вплив на спокійне життя провінційного містечка з населенням трохи менші 100 тисяч осіб. Статей, фоторепортажів та відео сюжетів на тему паломництва брацлавських хасидів до Умані в Інтернеті є маса.

Сьогодні ж ми вам розкажемо історія того, хто став «винуватцем» всіх цих подій.

Рабин (або Цадик, або Адмор, або Учитель) Нахман народився 4 квітня 1772 року (5532 року за єврейським календарем) в українському містечку Меджибіж в Летичівському районі Хмельницької області. Родина хлопчика була незвичайна. Прадід Ісраель Баал Шем Това (1698-1760) був засновником релігійного руху хасидизм. Його внучка, мати Нахмана, була праведницею і мала дар пророцтва. Батько хлопчика, Сикха, був «прихованим праведником» та видним діячем раннього періоду хасидизму.

Нахман ріс жвавим та пустотливим хлопчиком. Грався разом зі своїми однолітками, як і всі звичайні діти. Проте було у ньому щось, що відрізняло від усіх інших. Розповідали, що коли малий Нахман усвідомлював, що чимось згрішив, то одразу ж густо червонів.

В дитинстві хлопчик багато часу проводив у молитвах та каятті. Проте рідня тримала це в таємниці. Часто Нахман йшов на могилу свого прадіда Баал Шем Това та довго там молився. Після того омивався в крижаній мікві (ритуальна хасидська криниця для омивань), що була неподалік. Розповідають, що все це він робив іще до того, як йому виповнилось 6 років.

В 13 років хлопчиків-юдеїв традиційно приймають до дорослого чоловічого товариства. Для цього вони проходять ритуал, що зветься бар-міцва. До цієї важливої в своєму житті події Нахман написав «Книгу моральних якостей». То була збірка афоризмів на теми різноманітних проявів єврейського духовного життя.

В епоху, коли жив Нахман, були прийняті ранні шлюби. Тому батьки одружили його в 14 років. Він оселився в будинку тестя, в маленькому селі поблизу містечка Медведівка. В селі провів 5 років. Ці роки рабин Нахман присвятив в основному заняттям Торою і молитвам. Незважаючи на ранній вік, вже навколо нього почали збиратися люди, яких притягувала його незвичайна особистість. Обравши Нахмана своїм учителем, вони готові були йти за ним.

Головне, чому навчав цадик Нахман своїх послідовників, було: «Людина ніколи не повинна впадати у відчай, не губитися ні за яких обставин. Навіть у найважчі хвилини потрібно бути міцним духом. Поки людина жива, у неї є надія. Треба робити все, щоб бути радісним і весь час прагнути, аби й інші знайшли своє щастя та радість.»

У 1798 році рабі Нахман вирішив відправитися в Ізраїль. Ця земля притягувала його всі роки життя. Турботу про свою родину рабі лишив на свого першого учня та вірного слугу. Сам же спробував здійснити давню мрію свого прадіда Баал Шем Тови та досягти Святої Землі.

Коли рабі Нахман залишив Медведівку, йому ще не виповнилося й двадцяти, але багатьом в окрузі він уже був відомий як хасидський адмор (те саме що і рабин).

Шлях до Святої землі був нелегким та пролягав через Одесу та Константинополь. Під час подорожі рабі Нахман вирішив лишатись інкогніто. Тому оточуючі часто не могли зрозуміти його дивних вчинків. Ускладнень додав і той факт, що якраз в той час в Ізраїль вторгся французький генерал Бонапарт, ведучи війну проти турків.

Але рабі Нахман все ж дістався Святої Землі. Побував у Тверії та Цфаті. Потім потрапив у полон до турків, але євреї Родосу викупили його. Після всіх цих пригод в 1799 році Нахман повертається в Україну та оселяється в Златополлі. Там проживає до 1801-го.

Після повернення починаються жорсткі суперечки рабі Нахмана з багатьма лідерами хасидизму. Цей період в літературі брацлавських хасидів отримав назву ярей а-царот (час мук). Рабі Нахмана звинувачували в зарозумілості, приписували йому лже-месіанські амбіції та інші гріхи, мало не єресь.

Через це Нахману доводилося декілька разів змінити місце проживання. Остаточно він поселився в Брацлаві, який став центром його «двору». Тут рабі Нахман познайомився з рабі Носоном (Натаном) Штернгарцем, який став його найближчим послідовником. Після смерті наставника рабі Натан присвятив своє життя збереженню його духовної спадщини та поширенню вчення.

Коли Нахману було 30 років, він захворів на туберкульоз. Після того акцент в його вченні перемістився до увічнення своєї духовної спадщини. Турбувався про місце поховання. Спочатку хотів, аби його поховали в Ізраїлі, на Святі Землі. Але побоювався, що може просто не доїхати туди і померти в дорозі.

Могила реб Нахмана 

Тому рабі Нахман обрав українське місто Умань місцем свого поховання. Таким чином брацлавським було б легше дістатись до його могили, аби згадувати про нього і молитись. Окрім того, в Умані Нахман відчував зв’язок з душами «кдошім» - так в єврейській літературі називали вбитих  юдеїв.

Окрім того, Умань була одним з перших міст в царські Росії, де ширилось вчення єврейського просвітницького руху під назвою «Гаскала». Переїхавши в Умань в 1810-му році доживати свої останні роки, Нахман також бачив свою останню місію в боротьбі з прихильниками цього руху. Планував навертати їх до свої віри.

В останні роки життя Нахман частенько відвідував єврейське кладовище і в один з таких візитів він сказав таку фразу: «Як добре лежати тут!»

16 жовтня 1810 року цадик Нахман помер від сухот (туберкульозу). Поховали його в Умані, як він і заповідав.

Рабі Нахман лишив своїм учням книгу «Тікун Хаклалі» («Загальна Спокута»). Це десять розділів Псалмів, в яких дано чіткі інструкції щодо процедури відвідування могили цадика та нагороди за відданість послідовників.

Він казав: "Коли прибуваєш на мою могилу, даєш милостиню в мою користь і вимовляєш ці десять глав Псалмів ..., то я обов'язково спасу твою душу. Я схоплю тебе за пейси і витягну з пекла, як би там не було і яких би поганих справ ти не зробив ".

Матеріал опрацювали Таїсія Рижавська та Юлія Красновид.