Древляни:хроніка давнього племені

Князівство лісового слов'янського племені древлян або деревлян – на території сучасної Житомирської, Київської та сходу Рівненської областей від межиріччя р. Случ і Горинь на заході до Дніпра на сході та від Прип'яті до р. Здвиж і Тетерів на півдні. Столиця Древляні – місто Коростень, найбільші центри - Малин, Радомишль, Городськ, Овруч..

Князівство лісового слов'янського племені древлян або деревлян – на території сучасної Житомирської, Київської та сходу Рівненської областей від межиріччя р. Случ і Горинь на заході до Дніпра на сході та від Прип'яті до р. Здвиж і Тетерів на півдні. Відоме повідомлення імператора Візантії Костянтина VII Багрянородного про те, що древлянські землі на півдні межували з половцями, є, вочевидь, помилковим.

Столиця Древляні – місто Іскоростень (сучасний Коростень), найбільші центри - Малин, Радомишль (Мичеськ, Микгород), Городськ (поруч Коростешева), Овруч (Вручий, Вручій).

Основними заняттями древлян були лісові промисли, сільське господарство (переважно підсічне землеробство), скотарство, ремесла, зокрема обробка Овруцького шиферу. Виготовлені з нього пряслиці експортувалися з Древляні не лише до сусідів, але й до Польщі та Болгарії.

Древляни вклонялися численним язичницьким божествам слов'ян, при цьому на відміну від полян з їхнім культом Перуна, не мали якось одного верховного бога. Сакральними місцями древлян були святилища з ідолами та священні діброви, велике поширення мали священні камені. Головним сакральним центром Древляні могло бути збережене до сьогодні Камінне Село.

Древлянам був відомий календар, що являв собою вказівник сонячної тіні, тлумаченням якого займалися волхви. Надзвичайно великого та глибокого поширення серед племені древлян через їхню ізольованість поміж лісами набули знахарство, вірування у чудодійні властивості води та рослин, відьмацькі чари, культ вовкулаків
На жаль, жодних письмових пам'яток древлянська культура по собі не лишила, тому вся хронологія останніх століть існування Древляні ґрунтується на сторонніх і пізніших літописних свідченнях. 

Так, очевидно, що розквіт древлянського князівства припав на 8 – початок 9 століття. Військові сили Древляні були досить потужними й мобільними, вірогідно в союзі з сусідніми дреговичами протягом довгого часу конфліктували з київськими полянами, феномен перетворення яких на русинів досі остаточно не з’ясовано.

У пізнішій київській "Повісті врем'яних літ" Нестора, древляни згадуються окремо та зі спеціальними характеристиками, відомий, зокрема, пасаж про те, що "в древлях" "весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води".

Згідно з літописами, у 883-884 році Древлянь зазнала поразки від полян-русин Києва на чолі з князем Олегом та змушена була сплачувати йому данину чорними куницями. 907 року древлянські війська згадуються серед учасників міфічного походу руських військ на Візантію. 

912 року, одразу по смерті київського князя Олега Древлянь оголосила про відмову від подальшої сплати данини, проте за 2 роки знову зазнала поразки від його сина Ігоря, який подвоїв попередню дань. 

Протягом періоду сплати данини Києву Древлянь зберігала свою князівську владу, проте її характер невідомий.

942 року фіксується чергова збройна сутичка древлянських військ з київськими, а з три роки – в 945 – спроба повторного збору данини (полюддя) Ігорем спричиняє загальне повстання Древляні, яке очолює князь Ніскиня (Мал). Війська Ігоря було розбито, а його самого вбито у Коростені та поховано в кургані в Могильному (сьогодні село Поліське). 

 князь Мал Древлянський

Того ж 945 року в помсті за смерть чоловіка на Древлянь вирушає дружина загиблого Ігоря – київська княгиня Ольга. За літописними свідченнями, вона спершу вбиває повноважне древлянське посольство, а наступного 946 року знову бере в облогу Іскоростень. Не здобувши міста, Ольга вдається до хитрощів і спалює Іскоростень за допомогою палаючих голубів.

Похід Ольги спричинив кінець Древляні. Люди визнали її як велику відьму, що розумілася на древлянських лісових чарах і зуміла їх подолати. Недаремно під час усього походу Ольга, або як її нарекли древляни Йовга, змушувала своїх воїнів не пити воду з існуючих джерел, а копати нові колодязі, прокладати болотами нові гаті тощо. Серед древлян поширився навіть своєрідний культ Йовги. До сьогодні на землях колишньої Древляні збереглися численні Йовжині колодязі та урочища.

Після поразки від Ольги древляни остаточно підкоряються владі Київської Русі та поступово розчиняються у русинах. Центр древлян переносить в Овруч, землі переходять під контроль сина київського князя Святослава Олега. Пізніше між ним та його братом Ярополком спалахує війна, підбурена старим варязьким воєводою на ім'я Свенельд, який був соратником ще княгині Ольги та добре знав Древлянь. 977 року Олег Святославович зазнав поразки під стінами Овруча.

Остання згадка про древлян у літописних джерелах датується 1136 роком у зв’язку з тим, що син князя Мономаха Ярополк передав їхні землі у володіння Десятинної церкви Києва.

(Полісся)