Чому не святкували 20 років 9 травня?

Перше повноцінне святкування перемоги СРСР у війні проти гітлерівської Німеччини відбулося лише 24 червня 1945 р. Цього дня  на Червоній площі у Москві відбувся великий військовий парад, який приймав радянський воєначальник маршал Георгій Жуков. Відсутність генералісимуса Йосипа Сталіна на цій знаменній події дала підставу багатьом історикам вважати, що радянський тиран не визнавав 9 травня справжнім святом перемоги СРСР у Другій світовій війні, оскільки його плани завоювання Європи були реалізовані лише наполовину – Червона армія зайняла тільки півконтиненту до Берліна, а не до Ла-Маншу чи Гібралтару.

Очевидно, саме тому у 1947 р. 9 травня було визнано звичайним робочим днем, що унеможливило паради та урочисті офіційні заходи. Свято перемоги в СРСР у сталінські часи де-факто було скасоване, а його відзначення зведено на марґінес. Вчорашні радянські воїни-переможці були цинічно, без матеріально-грошового забезпечення і компенсації за пролиту кров у війні проти Гітлера кинуті на інший фронт – трудовий, де інтенсивно відбувалася повоєнна відбудова економіки країни та нарощення її військово-промислового потенціалу для протистояння Заходу. Сталінське керівництво пояснювало це тим, що втомлений від війни народ повинен був хоча б трохи призабути криваві події жахливих років війни, однак насправді воно не вважало це свято гідним вшанування на офіційному рівні.

Здавалося б 9 травня 1946 року перша річниця перемоги. Парад, ордена, барабани, повітряні кульки. НУЛЬ! 1950 рік - п'ятиріччя перемоги. НУЛЬ! 1955 - 10 РОКІВ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ! НУЛЬ! У країні щороку з помпою відзначається велика жовтнева революція, річниця Леніна, перше травня, в кінці кінців, новий рік.

Але 9 травня культурно працюють на перемогу комунізму в колгоспах і заводах. Немає ніяких медалей і почесних знаків на честь річниці перемоги, немає об'єднань фронтовиків. Навпаки, генералітет відразу після 1945 року трусять арештами та перевірками.

Це ще зрозуміло, бо стиль. Але куди дивиться агітпром? 1960 рік.- НУЛЬ! Святкування починається тільки в 1965 і фронтовиків-переможців починають подавати як безпорадних пенсіонерів, яким треба "допомагати" та шанувати. ЧОМУ???

Те що нам полюбляють брехати стосовно цього совки, що мовляв треба було працювати і піднімати країну з руїн ... Тому за цим святкувань не було ... Так це чиста ахінея. Адже 23 лютого, 7 листопада, 1 травня та інші демонічні свята, СРСР святкував навіть під час війни.

Відповідь проста. Головне ніякої перемоги не відбулося і це добре розуміли тодішні большевицькі керманичі. Большевистського переможного захоплення на континенті не сталося як планувалося ВКП(б), Адольф Гітлер їх вправно випередив напавши першим і ціною своєї країни врятував пів толерантно-жидівської невдячної Європи від большевизму.

Але головна причина була та,що після війни були чоловіки- реальні ветерани, фронтові вовки, які скуштували всі "принади" війни. Вони пройшли через вогонь, і їхній дух зломити було вже не так просто, партноменклатуру фронтовики зневажали. Їм було в 45-му років по 30-40, і більше.

Якщо при них вимовиш слово "війна", або ще як то нагадаєш про те, що було - тебе могли реально вбити. Розрубати на місці. Серед цих людей були контужені і сильно покалічені. І які добре пам'ятали турботу Батька всіх народів Сталіна та партії про них, як то на Лінії "Вотана", на форсуванні Дніпра, пам'ятали Ржев та Волхов та багато іншого.

Так от, якраз, через 20 років, ці самі ветерани вже померли, а залишилися інтенданти тилові щури та ветерани НКВД-МГБ та особітси СМЕРШу разом з свіжоспеченими 18 річними зеленоротими хлопцями, що скуштували війну лише вкінці в 1944 і 1945 роках пару фронтовими атаками.

От тоді і було прийнято рішення святкувати 9 травня ....

Отже 1965 р., у 20-ту ювілейну річницю перемоги радянських військ у війні проти Німеччини, Президія Верховної Ради СРСР указом від 25 квітня вперше після довгої перерви зробила свято 9 травня вихідним днем та перетворила його на «загальнонародне свято». Цього дня відбувся великий парад на Червоній площі у Москві, що за кількістю військ, які брали в ньому участь, не поступався парадові 24 червня 1945 р., а за кількістю техніки навіть його перевищував. Саме на період «розвинутого соціалізму» та правління «застійного» Леоніда Брежнєва припадає формування культу Дня Перемоги та практики його вшанування із помпезними військовими парадами, салютами, масовками за участю «офіційних ветеранів» (ті, що на всіх офіційних заходах розповідали ретельно препаровану владну версію подій війни). Міфи про Велику Вітчизняну війну в таких історіях відігравали наріжну легітимізуючу функцію для існування СРСР та продовжують існувати дотепер, апологізуючи давно вже мертву комуністичну імперію. Саме брежнєвський варіант помпезного відзначення Дня Перемоги залишився у пам’яті більшості громадян Радянського Союзу, затінивши собою тривалу неувагу до 9 травня з боку великого керманича Йосипа Сталіна та його наступника Микити Хрущова.