Драма і успіхи Михайла Вербицького

Іван Франко називав його «найзначнішим талантом» серед галицьких композиторів. Михайло Вербицький – не лише автор мелодії державного гімну, а й фундатор професійної музичної культури в Галичині, залишений на вічний спочинок на етнічних українських землях у складі Польщі.

Україна досі в боргу перед отцем Вербицьким, вважають дослідники його творчості.

Під опікою Перемиського єпископа Івана Снігурського

Народився Михайло Вербицький у селі Явірник Руський на Перемишльщині. Його батько, греко-католицький священик, у цьому селі душпастирював і був деканом Бірчансього деканату.


Драма життя маленького хлопчика почалась від моменту його народження, бо за день до цього несподівано помер старший братчик. Вже 5 березня немовля охрестили і теж назвали Михайлом (друге ім’я – Лев).

П’ятилітнім хлопчиком Михайло переїхав з батьками в старовинне село Улюч, де тато служив у п’ятсотлітній дерев’яній церкві. «Інколи навіть вважалося, що Михайло Вербицький там народився, і улючани цим гордилися, – розповідає голова Товариства «Надсяння» Володимир Середа. – Мені доводилося їх переконувати, що він народився в Явірнику Руському, бо збереглися у Львівському центральному державному архіві метричні записи, зокрема про його народження і хрещення. Його хрестили 4 хресні пари».

Впродовж ще 5 років у Михайла Вербицького народився брат Володислав, але помер батько. Мати, уродженка Перемишля Пелагея Пацановська, дозволила опікуватися двома напівсиротами далекому родичу – перемиському єпископу Іванові Снігурському. Михайло переїхав до Перемишля, де зміг навчатись у гімназії та здобути професійну музичну освіту.

Перемишль в першій половині ХІХ століття був центром українського національного відродження в Галичині. Тут зібралася когорта людей, які культивували українське життя: Лаврівський, Левицький, Снігурський. Останній заснував друкарню, а 1818 року – вчительський інститут, який готував дяків для церков і вчителів для руських шкіл. При катедральному греко-католицькому соборі діяв хор і створили музичну школу європейського рівня, де й навчався Вербицький. Тут працювали запрошені чеські музикознавці. Хлопець виховувався на творах братів Гайднів, Моцарта, до Перемишля надходили з Росії музичні церковні твори, зокрема Д.Бортнянського та Д.Березовського – українських зачинателів церковного хорового співу. Сам о. Михайло Вербицький писав про цей період так: «В 1830 році осягнула школа співацько-музична і хор в церкві престольній греко-католицькій в Перемишлі пункт кульмінаційний. Бо школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері».


Львів. Особиста драма і професійний успіх

У 1833 році Михайло Вербицький переїжджає до Львова. У Перемишлі він закінчив 7 класів гімназії, відтак став студентом Львівської духовної семінарії. У Львові прожив 13 років – до 1846-го.

«Це був важкий для нього в побутовому значенні період. Вимоги життя в семінарії були дуже суворі. Там культивувався аскетичний спосіб життя, а натура Вербицького була творча. Сталось так, що після 2-го курсу він одружується. Це було в 1838 році. Через певний період народжується син Іван. Однак семінаристи не мали права бути одруженими, йому довелося перейти на екстерн, але трагедія його переслідувала, бо до року, після народження першого сина, вмирає його дружина. І цей 34-річний чоловік залишається із немовлям на руках. Оскільки він став вдівцем, то за канонами семінарійного життя мав право продовжити навчання», – розповідає Володимир Середа.

Навіть після відрахування зі семінарії, Михайло Вербицький керував семінарійним хором, також співав у декількох інших львівських хорах, дуже любив гітару та написав посібник «Поученіє гри на гітарі».

1846 року Вербицький повернувся до Перемишля. Тоді у Галичині засновують перші руські театри – в Коломиї, у Львові, в Перемишлі. Композитор стає одним із активних учасників театрального життя.  Музикознавці стверджують, що в 1847 році він написав Літургію для змішаного хору, а згодом її варіант і для чоловічого хору.

У 35 років Михайло Вербицький таки закінчив духовну семінарію, вдруге одружився та був висвячений на священика. Народжується ще один син. «І знову доля була до отця Вербицького невблаганна. Через вісім років помирає друга дружина, і вже до кінця свого життя він виховував цих двох хлопців самотужки. Вони вийшли в люди, один із них був професором в Бродівській німецькій гімназії», – розповідає голова Товариства «Надсяння». Отець Вербицький на короткий час був душпастирем на парафіях на Яворівщині.

У 1864 році у Львові створили професійний український театр «Руська бесіда», а оскільки всі тодішні вистави мали музичні номери чи вставки, то о. Михайло Вербицький зробив для них усіх музичну частину. Не дивно, що пароха бідного надсянського села Млини знав увесь Львів.

У його творчій спадщині є понад 130 композицій. Це  солоспіви, обробки народних і галицьких пісень, оркестрові твори, біля 10 невеликих симфоній, увертюри, духовна музика. А вершиною є музика на світські тексти, зокрема і музика на слова «Ще не вмерла Україна».


Створення національного гімну

Наприкінці 1863 року, в 4-му числі львівського часопису «Мета», присвяченому пам’яті Тараса Шевченка, вмістили підбірку його віршів під  епіграфом: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Підбірку відкривав вірш «Ще не вмерла Україна». «Чому так сталося? Чи справді не було відомо, хто справжній автор, чи з якихось інших міркувань? – розмірковує Володимир Середа. – Адже, в 1863 році в Російській імперії (а Павло Чубинський, автор вірша, був її підданим) появився циркуляр Валуєва, і журнал «Мета» став таким, який на теренах Російської імперії було заборонено розповсюджувати. Варто нагадати, що Чубинський був покараний 7 роками заслання на півночі імперії, в Архангельській губернії», – додає він.

10 березня 1865 року в Перемишлі вперше відбувався творчий вечір української громади, приурочений до другої річниці смерті Кобзаря. Концертна частина  закінчувалася виконанням пісні «Ще не вмерла Україна» на слова, як вважалося, Тараса Шевченка.  «У журналі «Мета» написано як цей твір виконувався: «Коли декламатор закінчив грімкий уступ вірша словами: "Як з попелу Фенікс, з тієї ж руїни воскресне доля України" (так закінчувався вірш Климковича), – тоді молодії козаченьки, що стояли в півкруга з декламатором, гукнули сильним хором завітний гімн Тараса "Ще не вмерла України і слава, і воля"». Галичани сприйняли ці рядки як слова великого Кобзаря», – розповідає Володимир Середа. Не виключено, припускає професор, що до самої смерті (7 грудня 1870 року) Михайло Вербицькийі сам міг вважати, що вірш «Ще не вмерла Україна» належить Тарасу Шевченку. Щойно у 1885 році було надруковано, що це слова Павла Чубинського.

Разом з ювілеєм автора святкуємо і 150 років з моменту першого  публічного виконання гімну в Перемишлі. Схожу мелодію мала пісня «Ще не згибло Запорожжя», яка звучала в одній із вистав театру «Руська бесіда» у 1864 році. Є свідчення одного з музикознавців, що того ж року в катедральному соборі св. Івана Хрестителя в Перемишлі виконували пісню, що стала національним гімном України. Але її публічне виконання припало саме на 10 березня 1865 року.

Свого часу цей твір був гімном Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. 1939 року – конституційно, хоч і недовго, був гімном Карпатської України. За комуністичного режиму слова «Ще не вмерла Україна» могли призвести до сумних наслідків. То й не дивно, що ім’я Михайла Вербицького було призабуте. Вже в роки незалежності, 15 січня 1992 року, Верховна Рада України затвердила музику, написану композитором, як мелодію державного гімну України. Текст Павла Чубинського був затверджений окремим законом ВРУ «Про державний гімн України» у 2003 році.

Ще однією величною, але маловідомою працею отця Михайла Вербицького є його найбільший хоровий твір «Заповіт» на слова Тараса Шевченка. «Написаний у 1868 році, найбільший за складністю, бо його виконують два хори, включено навіть оркестр. Однак ми здебільшого знаємо мелодію, пов’язана з іменем Миколи Лисенка, який ще студентом, проїжджаючи через Львів, взяв участь у конкурсі на написання музики до "Заповіту"».

Драма отця Михайла Вербицького тривала: він захворів на рак язика. Композитора прооперували у Львові, але невдало. Він працював навіть, перебуваючи у львівському шпиталі. Останні дати на музичних творах Михайла Вербицького датовані 1870 роком, за лічені місяці до його смерті.


На пам’ятнику композитору в селі Млини вирізьблено напис: «Піонірові української пісні». Триває збір доброчинних пожертв на спорудження пам’ятника автору мелодії національного гімну у Львові.

Юлія Овсяник
Драма і успіхи Михайла Вербицького Драма і успіхи Михайла Вербицького Reviewed by Василь Герей on 07:20:00 Rating: 5

Немає коментарів: