Таємниця вбивства Алли Горської



46 років тому – 28 листопада 1970-го – відома художниця й правозахисниця Алла Горська вийшла зі своєї київської квартири і зникла. Згодом виявилося, що того дня її вбили радянські спецслужби.

Конфлікт з владою розпочався на початку 1960-х, коли разом із поетом Василем Симоненком і режисером Лесем Танюком вона виявила таємні спецділянки НКВС, де в 1937-1941 роках під покровом ночі ховали розстріляних. Зокрема, у Биківні (нині Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили"), Василькові та на Лук'янівському кладовищі в Києві.
Пошуковці надіслали до Київської міськради листа з вимогою оприлюднити та облаштувати масові поховання жертв сталінського терору. У міськраді вдали, ніби листа не помітили. Активістів, проте, помітили в іншій установі – "взяли на олівчик" у держбезпеці.
Алла Горська (ліворуч) з Василем Стусом (праворуч)

В 1963-му Горська взялася робити у вестибюлі Київського університету вітраж "Шевченко. Мати" – замовлення ректорату до 150-річчя Кобзаря. Залучила колег-однодумців. Працювали рік.
Художня рада мала зібратися 9 березня 1964 року о 16-й. Але вранці до вітража прийшов секретар парткому університету товариш Ломон із молотком у руці. Хтось повідомив, що художники створили "ідеологічно шкідливий" твір.
"А чого це у вас мати-Україна така сумна? – розгнівався партієць. – І чому вона опинилася за ґратами?" Йому пояснили, що за тюремну решітку він прийняв внутрішні рамки, які тримали частини вітража. Головний комуніст вишу не став слухати і розтрощив твір. Такою була вимога секретаря Київського обкому В’ячеслава Бойченка.
Горську виключили зі Спілки художників. Кадебісти встановили в її квартирі "підслушку", вмонтовану з кімнати сусідів по комуналці.
Зламним став 1968 рік.
 У квітні художниця підписала "Лист-протест 139-ти", адресований керівникам СРСР, з вимогою припинити протизаконні політичні репресії
Невдовзі почалися арешти серед української інтелігенції – перші після смерті Сталіна. За ґратами опинилися близькі друзі Алли. Вона писала протести до прокуратури. Їздила на процес В’ячеслава Чорновола до Львова. Листувалася з багатьма запротореними до концтаборів.
.Світличний, А.Горська, Б.Нечерда. Середина 60-х
Зламним став 1968 рік. У квітні художниця підписала "Лист-протест 139-ти", адресований керівникам СРСР, з вимогою припинити протизаконні політичні репресії. А в серпні радянські війська окупували Чехословаччину. Там "антирадянський рух" почався з розширення демократичних свобод. Переляканий Кремль зажадав посилення тиску проти дисидентів.
Горську почали тягати до КДБ. Вимагали зняти підпис під листом-протестом. Чимало "підписантів", до речі, згодилися. Художниця відмовилась, і їй пригрозили ув’язненням.
Коли побачили, що залякати не вийде, почали схиляли до співпраці, але зазнали поразки і вирішили покарати.
За Горською та її чоловіком Віктором Зарецьким, теж художником, встановили стеження. "Топтуни" навіть не ховалися – шпигували відкрито. То був не лише психологічний тиск: слідкування сигналізувало про можливий арешт.

Розв’язка наступила наприкінці осені 1970-го.
Алла мала забрати у свекра, який мешкав у Василькові, швейну машинку "Зінгер". 27 листопада старий повідомив, що знайомі влаштували йому вантажівку на завтра на шосту ранку. Бо машинка важка, з ніжним приводом на чавунній станині – без авто годі перевезти. Алла пообіцяла приїхати ранковим автобусом.
Кадебісти завдяки "підслушці" дізналися, що разом із Горською зібрався їхати Зарецький. І зрежисирували так, що того ж вечора до родини нагрянула весела компанія із вином. Розмовам не було кінця. Опівночі Алла пішла спати. Віктор чаркував з друзями до другої ночі. Дехто залишився ночувати.
28 листопада вдосвіта Горська вийшла зі свого будинку. Сама. Чоловік і нічні гості прокинулися лише об одинадцятій ранку…
28-го Алла не повернулася. Не приїхала й наступного дня. 30-го схвильований Віктор замовив телефонну розмову з Васильковом. Телефоністка повідомила, що викликаний абонент на переговорний пункт не з’явився.
Всіх друзів небіжчиці, які виступили на похороні, невдовзі арештували
Зарецький помчав до Василькова. У батьковій хаті – темно, вікна зачинені. Пішов у міліцію. Дільничний відмовився відчиняти хату, адже треба ламати двері, гукати понятих, а година пізня.
Похорон Алли Горської. Київ, Берковицький цвинтар, 7 грудня 1970 р. У центрі Василь Стус з портретом художниці.
Лише наступного дня дільничний відкрив хату. Усередині ніщо не викликало підозри. Згадали про льох. Міліціонер відкрив його і зблід: у льосі лежала мертва Алла Горська.
Чоловіка арештували, мовляв, убив дружину з ревнощів. Але за кілька днів на залізничному полотні знайшли труп свекра з відрізаною потягом головою. Версію змінили: свекор зарубав сокирою Аллу через особисту неприязнь. А коли отямився, кинувся під поїзд.
Але як 69-річний пенсіонер після інфаркту міокарда, маючи стенокардію, який ледь ходив, спираючись на паличку, міг завдати удару 41-річній людині та скинути тіло в льох?
За кілька тижнів Віктор забирав у міліції речі загиблих. Запитав, чи страждала дружина перед смертю. Офіцер пояснив: "Убито одним ударом, професійно!" Зарецький-старший професіоналом не був – усе життя працював бухгалтером.

Аллу Горську ховали 7 грудня на Берковецькому кладовищі. Труну не відкривали. Всіх друзів небіжчиці, які виступили на похороні, невдовзі арештували.

Станіслав Цалик
Таємниця вбивства Алли Горської Таємниця вбивства Алли Горської Reviewed by Василь Герей on 02:28:00 Rating: 5

1 коментар: