Клим Савур:пастка для головнокомандувача

На початку 1944 року волинська земля здригалась від частих розривів снарядів та бомб. Один окупант відходив, а інший – червоний наповзав на територію Західної України. Українські повстанці в лісах формували нові загони, щоб дати відсіч ворогові. На чолі повстанців і далі залишався їх незмінний командир Д. Клячківський-«Клим Савур». Та нишпорки радянських спецслужб лізли зі шкіри, щоб визначити місце перебування невловимого повстанського командира. Довгий час керівництво НКВД та НКГБ у Москві та Києві не мало інформації про цього видатного повстанського командира.

Інформацію про те, хто насправді є «Климом Савуром», Москва отримала випадково у червні 1944 року від М. Ходаковського-«Шведа», який працював на посаді господарчого референта у командира «Енея». Його затримали 1 червня співробітники «Смершу» на території Збаразького району Тернопільської області як підозрілу особу, що не має документів. Протягом червня Ходаковський розповів слідчому про свою діяльність в ОУН на Волині та назвав відомих йому керівників. Зокрема, на допиті 24 червня він повідомив, що у середині лютого 1944 року він та командир куреня УПА І. Климишин-«Крук» разом з повстанцем на псевдонім «Ранок» були у Збаражі, де зустрілися з місцевим господарчим В. Добротвором-«Пугачем». У його помешканні Ходаковський передивлявся альбом фотографій і на одній з них упізнав «Клима Савура». Його також ідентифікували «Крук» та «Ранок». «Коли я показав фото Добротвору і запитав: «Хто це такий?», то той відповів, що це місцевий мешканець, якого він знав як діяча спортивного товариства «Сокіл», який на даний час займає якусь керівну посаду в УПА, але не назвав ні його псевдонімів, ні прізвища». Ходаковський по пам’яті створив словесний портрет Дмитра Клячківського: «Клим Савур» має біля 30-35 років, вище середнього зросту, худий, блондин… тонкі риси обличчя, очі голубі. Одягнутий в чорний елегантний костюм».

Клячківський Дмитро ( «Блондин» , «Білаш» , «Охрім» , «Клим Савур» , «Панас Мосур» , «Омелян Кримський» , «Ар`ян» ) ( 04.11.1911 р. - 12.02.1945 р.)

26 червня 1944 року заступник начальника відділення «Смерш» майор Алєксандров показав «Шведу» фотографію групи осіб. М. Ходаковський її роздивився і упевнено відповів, що на цій світлині другим від правого краю є «командувач Української повстанчої армії «Клим Савур», він же провідник ОУН Північно-західних земель на псевдонім «Охрім»… З ним я зустрічався кілька разів, доповідав йому про проведену роботу та отримував від нього вказівки». Слідчий ще раз перепитав, чи на світлині дійсно «Клим Савур».

На що Ходаковський знову ж відповів: «Так, підтверджую. Вказана особа є «Клим Савур». Крім того, можу повідомити, що він родом з містечка Збараж Тернопільської області».

Цього ж дня, перевіряючи покази Ходаковського, чекісти допитали заарештованого УНКГБ Тернопільської області В. Добротвора, жителя м. Збараж, у якого й вилучили кілька фото з Д. Клячківським. Йому була показана та ж світла, що й Ходаковському. Добротвор відповів, що на ній сфотографовано у групі осіб жителя міста Збараж Дмитра Клячківського, який у минулому був одним з керівників військової справи та фізичного виховання місцевого осередку спортивного товариства «Сокіл», навчався у Львові, служив у польській армії, походить з бідної родини і на даний час у передмісті Збаража «Гора» проживає його мати. Він вважав, що близькими знайомими Клячківського є: Болкутович Петро Петрович, який у часи німецької окупації працював директором «Народної торгівлі» і був членом правління Збаразького спортивного товариства «Сокіл»; заарештований у березні 1944 р. Сергій Волошинський, колишній член правління цього спортивного товариства, за німців завідував складом солі у м. Збараж; Бучинська Ірина Олексіївна теж член правління «Сокола».

На основі цих свідчень у місті Збараж по вул. Кірова, 18 співробітниками радянських карально-репресивних органів було зафіксовано проживання матері «Клима Савура» - Клячківської Теклі Павлівни, 1885 року народження, яка працювала у власному господарстві. У її хаті були розквартировані військовослужбовці тилових підрозділів 60 армії. Спільно з нею проживала її рідна сестра Марія Павлівна Прашко, 1882 року народження. Її син Іван Прашко, 1914 року народження, був родичем і близьким другом Дмитра Клячківського, але на той час перебував у Італії, навчаючись у Римі. Тоді ж вперше було проведено бесіду з матір’ю Дмитра. Вона повідомила окремі біографічні дані свого сина. Вказала, що той закінчив 5 класів гімназії у Збаражі та один рік навчався на торговельних курсах у Львові. Потім працював в українській кооперації Збаража та одночасно був викладачем військової підготовки у спортивному товаристві «Сокіл». 1938 року по лінії кооперації був переведений у м. Станіслав, де його заарештовували поляки і певний час утримували у місцевій в’язниці. Згодом він був звільнений. Отже, станом на липень 1944 року чекісти вже ідентифікували особу Дмитра Клячківського, встановили коло його близьких родичів та мали фото командувача УПА.

12 грудня 1944 року 2 управління НКГБ УРСР, проаналізувавши наявну на той час інформацію про керівництво ОУН(б), підготувало довідку про членів «Центрального Проводу ОУН», де зазначало, що член центрального проводу ОУН «Клим Савур», він же Клячківський Дмитро Семенович… неодноразово заарештовувався поляками за проведення націоналістичної роботи… у жовтні 1940 року заарештований УНКВС Львівської області. На слідстві не зізнався, хоча був викритий на очних ставках. У січні 1941 року засуджений обласним судом до вищої міри покарання, яку замінено на 10 років. У червні 1941 року втік з в’язниці м. Бердичів. Мати – Клячківська Текля Петрівна і рідна тітка Прашко Марія Петрівна проживають у містечку Збараж по вул. Кірова, буд. № 18. Дві рідні сестри знаходяться в Америці… У першій половині жовтня 1944 року Клячківський проводив нараду командного складу УПА у Мізоцькому районі Рівненської області і зупинявся на кілька днів у селі Дермань, де зустрічався з референтом Українського червоного хреста (УЧХ) при Волинському крайовому проводі жінкою-лікарем «Медуною». Агент НКГБ дізналась зі слів «Медуни», що Клячківський серйозно хворий і та збирається дістати для нього у Львові необхідні ліки. Крім того, «Медуна» користується необмеженою довірою у «Клима Савура». Сам Клячківський-«Клим Савур» проходить по агентурній справі НКГБ УРСР під зашифровкою «Щур». Та повстанський командир на контакти з родиною та знайомими у 1944 році не виходив, тому жодної інформації про його місця перебування не отримано. Тому залишався шанс отримати про нього інформацію від когось з захоплених чи заарештованих керівників ОУН чи УПА.

Записи Клима Савура

Москва довго не могла вийти на слід невловимого командира повстанців «Клима Савура» та їм допоміг прикрий випадок. Наприкінці січня 1945 року, проводячи одну з операцій по ліквідації відділів УПА у Волинській області в районі села Яйно Камінь-Каширського району, бійці 3-го батальйону 169 полку ВВ НКВД в бою захопили сани на яких лежав хворий на тиф командир «Кайдаш» він же «Рудий», уродженець с. Коршів Сенкевичівського району Волинської області Юрій Стельмащук. Сотня «Волі», яка супроводжувала командира, намагалась його відбити, але втративши 17 вояків, відступила. «Рудого» дещо підлікували і 8-9 лютого 1945 року вперше допитали. З захопленим командиром УПА забажав зустрітися сам нарком внутрішніх справ Тимофій Строкач. Невідомо, як поводив себе «Рудий» під час допитів і які підступні методи проти нього застосовувались, але слідчим вдалося вибити від нього важливу інформацію про місце перебування Головного командира УПА-Північ Дмитра Клячківського-«Клима Савура». Ось дуже вагомий уривок з його свідчень, виділений слідчим у тексті червоним олівцем:

«Запитання: – Коли ви останній раз зустрічалися з «Климом Савуром»?

Відповідь: – Останній раз я з ним зустрічався 30 листопада 1944 року на Оржівських хуторах Клеванського району Рівненської області, де «Клим Савур» приймав мене у зв’язку з моїм затвердженням першим заступником «Дубового» і командувачем з’єднання груп УПА «Завихост». З «Климом Савуром» я пробув майже добу. Спочатку він повів мене в одну хату, де ми з ним повечеряли, а потім ми з ним пішли в іншу хатину і там переночували на горищі. Увесь наступний день «Клим Савур» залишався там.

Запитання: – Де зараз знаходиться «Клим Савур»?

Відповідь: – Виходячи з того, що «Клим Савур» домовився зі мною про зустріч на 30 січня 1945 р. на Оржівських хуторах Клеванського району Рівненської області, я вважаю, що до цього часу він зі своєю особистою охороною, яка складається з 2-3 добре озброєних охоронців, повинен знаходитися на вказаних хуторах, де він має надійну посібницьку базу.

На відстані 1-1,5 км від «Клима Савура» постійно знаходиться ВОП, який його охороняє, під командуванням «Узбека» у складі 60 чоловік, озброєних ручними кулеметами, автоматами та гвинтівками.

Наскільки мені відомо, «Клим Савур» ніколи в підземних криївках не ховається, віддаючи перевагу перебуванню вдень у лісі, а вночі – на конспіративних квартирах, утримувачами яких є віддані йому особи з місцевих жителів. Зокрема я думаю, що однією з таких квартир є будинок заможної селянки Оржівських хуторів, чоловік і син якої, як мені розповів «Клим Савур», були активними учасниками УПА і загинули в 1943 році у боях з німцями. У цій хаті, як я розповів, 30-го листопада 1944 року я вечеряв з «Климом Савуром».

Прізвище та ім’я цієї жінки я не знаю, живе вона з дочкою років 16 і сімдесятирічною свекрухою. Її хата знаходиться в західній частині Оржівських хуторів, навпроти закинутого кам’яного складського приміщення, на відстані 100-120 метрів від нього. Хата ця має дві кімнати, дерев’яна, накрита соломою з правої сторони від вхідних дверей одне вікно.

Вигляд кімнати, де ми вечеряли з «Климом Савуром», я добре запам’ятав: посередині стоїть накритий чистою білою скатертиною стіл, зліва біля вікна ручна швейна машина, поряд стоїть ваза з квітами, у лівому кутку звичайна одежна шафа, справа – металеве ліжко, на стіні висять кілька ікон і портрети Тараса Шевченка та Івана Франка.

Розташування вказаної хати я добре знаю і безпомилково можу її показати.

Друга хата, де я ночував з «Климом Савуром», знаходилася у південній частині Оржівських хуторів. Хата ця і по зовнішньому вигляду і по внутрішньому оздобленню значно бідніша від тієї хати, де я вечеряв з «Климом Савуром» раніше. Власником її є жінка років 30-32, низького зросту, повнувата, темна шатенка.

Місце розташування цієї хати я теж можу показати».

Маючи такі детальні і достовірні свідчення одного з командирів УПА, Тимофій Строкач терміново наказує провести у Клеванському районі Рівненської області спецоперацію силами 20 і 24 стрілецьких бригад ВВ НКВД, залучивши Клеванські райвідділи НКВД, НКГБ. Він з особистою охороною виїжджає у Клевань, прихопивши «Рудого» з собою. У белетризованих спогадах Сторокача міститься інформація про те, що «Рудого» лікували у Рівному: «Лікарня в Ровно, куди помістили «Рудого» на лікування, була за наказом Строкача забезпечена чисельною охороною…». Коли розпочинали пошукову операцію, то легковик-«мерседес» зі Строкачем, його ад’ютантом, «Рудим» та лікаркою вирушив на Клевань. «Війська рухались з кінця ночі. Солдати йшли в лісі, маючи ліктьовий зв'язок з сусідами ліворуч і праворуч. Рудий страшенно хвилювався, навіть кілька разів втрачав свідомість, і воєнврач приводила його до тями. Приїхали на лісовий хутірець. «Оця хата! – сказав Рудий. – Ні, не ця, поїхали далі…» Врешті-решт він знайшов ту хату, де зустрічався з «Климом Савуром».

10 лютого 1945 року 4-5 тисяч солдатів ВВ НКВД оточили район у центрі якого знаходились села Оржів, Грабів, Покоси, Суськ, Бронники. Червонопагонники традиційно утворили зовнішнє кільце і поступово почали його стискати, у середину були запущені невеликі оперативно-військові групи, очолювані місцевими співробітниками НКВД і НКГБ, які добре знали місцевість. Ці групи діяли пошуковим способом на основі орієнтовних даних про місце ймовірного перебування підпільників, або ж реалізовували конкретну інформацію, отриману від агентурної мережі з місцевих жителів.

Одна з таких пошукових груп у складі 40 солдатів 233-го окремого стрілецького батальйону з оперативником райвідділу НКДБ лейтенантом Шатяєвим зуміла вийти на слід групи «Клима Савура». Оперативне повідомлення від 13 лютого інформувало про хід операції:

«Перший день операції завершився знищенням групи ватажка «Узбека» чисельністю 22 чоловіки, як потім виявилось, це була особиста охорона «Клима Савура». Другий день пройшов також з невеликими результатами, а головної цілі операції досягнуто не було. Продовжуючи наполегливо і ретельно проводити пошуки 12.2 [1945] загоном 233 окремого стрілецького батальйону під командуванням начальника штабу батальйону старшого лейтенанта Хабібуліна в лісовому масиві, було виявлено погашене вогнище, що викликало у т. Хабібуліна підозру щодо наявності в цьому районі бандитів.

Загін, більш уважніше, продовжував пошуки. Був виявлений один слід... рухаючись по сліду загін помітив рух в чагарнику невідомих осіб. Тов. Хабібулін прийняв рішення оточити чагарник, для чого загін розбив на три групи і поставив завдання: діяти однією групою зліва, другою групою справа, а з третьою групою т. Хабібулін рухався прямо на виявлений чагарник.

При підході до чагарника група була обстріляна автоматичним вогнем, а дещо згодом було помічено троє невідомих, що втікали і на ходу відстрілювались. У результаті переслідування всі троє були вбиті. Як потім з’ясувалось, що серед вбитих був головнокомандуючий УПА «Клим Савур» і з ним дві невідомі особи. У вбитих виявлено 3 автомати, 5 магазинів до автоматів, 2 пістолети, 150 патронів, польова сумка з документами УПА і картами.

Таким чином, в результаті організованої, швидкої та несподівано проведеної операції і наполегливих пошуків був вбитий головнокомандуючий УПА «Клим Савур»… Сталось це все о 14 год. 30 хв».

Є ще кілька свідчень про обставини цього бою. Збереглися спогади лейтенанта Пуся, який стверджував, що сержант Данилейченко, обійшовши переслідуваних повстанців з флангу, прицільним вогнем вбив «Клима Савура». Охоронці ж загинули від пострілів сержанта Баронова і молодшого сержанта Соколова.

Після встановлення осіб загиблих, тіла 13 лютого було перевезено у Рівне, де була проведена судово-медична експертиза. Акт цієї експертизи містить детальну інформацію про причини смерті трьох повстанців. У ньому зазначено, що відповідно до характеру поранень, виявлених на тілі Дмитра Клячківського, смерть була спричинена пострілами з вогнепальної зброї, здійсненими з відстані 20-25 метрів. Куля влучила у спину з правого боку, а вийшла з правого боку грудей (наскрізна рана грудної клітки).

Один з вбитих охоронців мав вік приблизно 30-32 роки, був невисокого зросту зі світло-каштановим волоссям і сіро-голубими очима, загинув від автоматної черги, яка влучила у ноги ззаду і призвела до больового шоку і великої втрати крові. Другий охоронець мав 19-20 років і загинув від вогнепальних поранень голови, завданих одночасно із різного роду зброї, але далі у документі зазначалось, що він загинув від двох автоматних куль, які влучили у чоло. Сьогодні вже відомі псевдоніми двох охоронців Д. Клячківського – це «Івась» та «Орлик».

Строкач упізнавання тіл загиблих описує так: «Вранці посадили в «мерседес» Рудого і поїхали в управління НКВД. Відкрили двері гаража, де на підлозі лежало кілька тіл.

- Дивись, – сказав генерал.

- Рудий глянув і захитався.

- Це він! – і впав без свідомості. Коли отямився, то заплакав: - Ось і побачились ми, Клим Савур!..»

Тіло Клима Савура, розділи для обшуку

Коли генерал Строкач запропонував виступити йому у пресі та на мітингах зі зверненнями до населення, Рудий погодився. Швиденько зліплену листівку з його підписом через кілька днів над лісами почали скидати літаки.

Цю інформацію про зрадницькі дії «Рудого» підтверджують записи у щоденнику командира «Дубового»: «Перша його поява з більшовиками була на Оржівських хуторах Клеванського району 12 лютого 1945 р., тоді як загинув сл.[авної] п.[ам’яті] полковник Клим Савур-Охрім. Він привів до тої жінки, де командир Охрім в місяці грудні 1944 р. мав з ним відправу. Кажуть люди, що пізнавав труп Охріма…, у супроводі більшовиків виступав на мітингах, читаючи промови, які написало НКВД». Від його ж імені була видана листівка – заклик з вміщеним фото убитого «Клима Савура» для деморалізації особового складу УПА та підпільної мережі ОУН. Доля Юрія Стельмащука, як і багатьох, хто пішов на співпрацю з карально-репресивними органами, закінчилась трагічно. Через півроку енкаведисти винесли вирок і розстріляли колишнього командира УПА.

Такий розвиток подій підтверджує лист одного з керівників ОУН на Волині «Шахтаря» до В. Кука за березень 1945 року: « від трьох тижнів більшовики поширюють листівки за підписом Рудого про смерть Клима Савура. Може, Ви вже маєте які точні інформації про це. Я ще нічого конкретно не знаю (залучаю цю листівку). Її трактуємо поки що як провокацію, але є певні дані, що це є можливе: а) в цей час він там перебував, б) цілий лютий на Клеванщині йдуть великі акції, в) не вернулись до мене досі кур’єри, що пішли туди з Мітлою. Другі, що теж пішли, недавно теж вернулись, не нав’язавшись». Крім того, автор листа повідомляє, що з регіоном, де перебуває Д. Клячківський відсутній зв’язок. У іншому листі вже від 15 травня 1945 року це й же керівник інформує В. Кука про те, що зустрівся з кількома керівниками ОУН на Волині і вони підтвердили, що Д. Клячківський-«Клим Савур» загинув.

Референт СБ М. Козак-«Чупринко», який тимчасово заступив на місце Д. Клячківського весною 1945 року, провів власне розслідування обставин загибелі командира УПА-Північ і встановив окремі обставини тих трагічних подій: «славної пам’яті провідник дав наказ другові Данилові дня 8.2.1945 прибути до нього і з ним він мав долучити до мене за Стиром в Луцькому районі. Данило на означене число до провідника не прибув. Дня 10.2.1945 р. провідник, не сконтактувавшися з Данилом, виїхав підводою з другом Івасем і другом Орликом з Оржівського хутора на північний схід в терен друга Романа. Підводу з-під Гориня в Суську завернув і, переправившись човном, подався піхотою дальше. Вночі з 10 на 11.2.1945 р. на хуторі Борівка Деражнянського району відшукував зв’язок до друга Далекого. Зв’язку не відшукав, а день 11.2. 1945 р. перебував в Суському лісі. Дня 11.2.1945 р. після полудня більшовики прибули до Суська і заносилося на акцію в Суському лісі. Вечером провідник перейшов назад через Горинь і подався на Клеванщину. Між третьою і четвертою годиною над ранок 12.2.1945 р. в напрямі Оржева були дві довгих серії з кулемета та крісові стріли. До своєї квартири друг провідник, а також Івась та Орлик більше вже не прибули. По всіх даних виходить, що друг провідник згинув на залізничному шляху Рівне-Клевань, який в ту ніч був обставлений заставами. Криївка сл. п. провідника не впала. Рудий справді був 12.2.1945 р. з більшовиками на Оржівським хуторі і заходив до хати, у якій одного разу мав зустріч з провідником… Рудий мав забандажовану голову і руки, а один більшовик помагав йому йти. Точніших вияснень в тій справі подати наразі не можу…»

Рішення Української Головної Визвольної Ради від 8 лютого 1946 року Дмитру Клячківському посмертно надано військове звання «полковник УПА» і нагороджено Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу. Ще одне посмертне нагородження відбулося 11 жовтня 1952 року, коли за наказом Головного командира УПА і керівника проводу ОУН(б) В. Кука-«Леміша» полковника «Клима Савура» відзначено Золотим хрестом заслуги. Про відважного командира УПА місцеве населення та повстанці склали кілька пісень: «Гордою будь, земле Волині» «Гей, бували хмари та бували бурі», «На землях Волині й Полісся».