Таємниці вбивства о.Гавриїла Костельника

Одним із найбільш авторитетних та освічених священиків Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на Західній Україні наприкінці 1930-х – на початку 1940-х рр. та переконаним прихильником української національної ідеї був Гавриїл Костельник. Професору греко-католицької богословської Академії у Львові, автору численних філософських творів та релігійних трактатів, літературознавчих та мовознавчих досліджень, праць з історії християнської церкви, о. Гавриїлу також довіряв митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Це був видатний проповідник, вчений-теолог, письменник, поет і публіцист. Довгі роки він служив у Божому Винограднику, будучи священиком УГКЦ, професором Богословської Академії, настоятелем Преображенської церкви у Львові та …головою Ініціативного комітету з ліквідації Берестейської унії та ліквідації УГКЦ.

Про життя та діяльність о. д-ра Гавриїла Костельника (справжнє прізвище – Габор Костельник-Гомзов) написано чимало праць в Україні та діаспорі. І все ж не все ще відомо з його життя.

Він народився 15 червня 1886 р. в с. Руський Керестур, тепер – Воєводина , що в Сербії. Трагічною була доля цієї людини- блискучого проповідника і теолога, який був одним із найвпливовіших духовних осіб в УГКЦ. Його покровителем був митрополит Андрей Шептицький, хоч часто уже на Святоюрській горі о. Костельник не завжди годився з митрополитом про подальший розвиток нашої Церкви. Очевидно і про це знали чекісти та партфункціонери в Києві та в Москві.

Трагічною була доля не тільки о. д- ра Костельника, але і всієї його родини. Тяжкий хрест долі випав і дружині отця Гавриїла Елеонорі, що була дочкою директора української гімназії в Перемишлі. Маючи шість рочків, у 1920 р. померла їхня дочка Святослава. Не менш трагічною була доля синів о. Костельника. В 1939 р. почалася радянська інвазія в Галичину, яка, як і для тисяч галицьких родин, принесла біду і горе в родину Костельників.

Уже з перших днів чекісти викликають о. Костельника на «співбесіду», вимагаючи, щоб він як заслужений авторитет вплинув на митрополита Андрея Шептицького, переконуючи його перейти на російське православ’я. І щоб отець був більш податливим, бузувіри із НКВД заарештовують його старшого сина Богдана за нібито належність до підпільної ОУН. Як батька отця Гавриїла можна було зрозуміти, але за ним стояла УГКЦ, над якою нависла загроза знищення. І він мусів бути мужнім.

Уже тоді на митрополита Андрея була заведена слідча справа під назвою « Ходячіє» і о. Костельнику у ній відводилося далеко не останнє місце.

В часі відступу більшовиків з Галичини у львівській тюрмі, що на Замарстинівській, у камері №22 було по-садистськи замордовано сина о. Гавриїла – Богдана. Там знайшли його речі і видряпаний напис на стіні «Богдан Костельник». Тіла вбитих були так понівечені, що згорьований батько не зміг знайти тіло своєї дитини. І на Личаківському кладовищі, у спільній могилі, очевидь, був похований і син о.Костельника. Отець відправив на цій могилі панахиду і виголосив прощальне слово. І про це знала чекістська зграя. Можна собі лише уявити, що пережила родина Костельників, адже синові Богданові йшов лише 19-й рік і він щойно закінчив гімназію. Мені як педагогу хочеться, щоб сучасна молодь достеменно знала, яке «щастя» на Україну приносили на штиках російські «брати». Я ніколи не повірю, що о. Гавриїл Костельник міг толерувати більшовицький режим.

… Війна добігала до кінця. У квітні 1943р. у Львові, як і по всій Галичині, почала творитися дивізія «Галичина» і двоє синів о.Костельника Іриней та Зиновій добровольцями вступили у її лави, що засвідчило про високий патріотизм родини Костельників. Зрештою, з родиною Костельників була знайома вся родина Шухевичів і в тому числі, майбутній командувач УПА ген. Роман Шухевич. Зрештою, від помешкання Шухевичів до Преображенської церкви було два кроки.

В липні 1944 р. більшовики вдруге окупували Галичину, і справа з ліквідацією УГКЦ набула нового виміру. Сталін та Хрущов особисто взяли під контроль хід підготовки та ліквідацію УГКЦ. Чекісти поали шантажувати о.Костельника тим, що його сини були в дивізії, і один з них попав у більшовицький полон. Йшлося про Іринея. Це була цілковита брехня, бо Іриней був на Заході, як і тисячі полонених українських дивізійників, що опинилися в англійському полоні в італійському місті Ріміні на узбережжі Адріатики. Іншим варіантом шантажу родини Костельників було і те, що Іриней перебуває в УПА. Після війни тисячі галицьких родин дійсно не знали, яка ж доля їхніх синів: чи загинули, чи вирвалися на Захід. І цим теж користалися енкаведисти.

Але це був черговий шантаж, хоч справді кілька тисяч дивізійників, що вижили під Бродами, влилися в лави УПА і зміцнили її боєздатність. Але про це тоді о. Костельник не міг знати.

За непоступливість та відмову перейти на російське православ’я 11 квітня 1945 р. були заарештовані майже всі ієрархи УГКЦ на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим, а також професори богословської академії, крилошани, сотні священиків та тисячі вірних нашої Церкви. І з цього дня тиск чекістів різко посилився на о. д-ра Костельника. Брехня і погрози тривали щоденно. Очевидно, о.Гавриїл не витримав чекістської «обробки» і зламався. З іншого боку, він, можливо, старався реалізувати думку митрополита Андрея і зберегти Церкву але енкаведисти внесли свої корективи, які і вирішили долю УГКЦ на кілька десятиліть.

Я не маю ніякого права засуджувати цей вчинок о. д- ра Гавриїла Костельника, але я розумію і тих людей та їх нащадків, які були закатовані або вивезені у Сибір і тюрми після львівського псевдособоруза відмову покинути лоно рідної Церкви. Як відомо, о. Гавриїл Костельник очолив Ініціативний комітет з ліквідації УГКЦ.

Ліквідація церкви.Собор 1946року.

Виступ о.Костельника на Львівському соборі 1946р.

Отже, цей страшний день 20 вересня 1948 р. запам’ятався вірним Преображенської церкви, жителям Краківської та довколишніх вулиць, як рівно ж всім українцям Львова та Галичини на все життя. У цей день на цій же вулиці двома пострілами в голову невідомий нападник застрелив о.Гавриїла.

Свідки що проживали на вулиці Краківській та прилеглих розповідаючи про цю трагічну подію всі в один голос стверджували, що отця прибрали чекісти, а не ніякі бандерівці. Одні з них стверджували, що в отця Костельника стріляли з будинку, що навпроти і тут же — і в юнака, який нібито застрелив священика. Ще один високоосвічений чоловік доводив, що в пістолеті, з якого стріляв загиблий юнак, був спиляний ударник, а отже, він не міг убити отця настоятеля. Інші розповідали, що постріли лунали з автомобіля, що був припаркований неподалік. Тоді голосно про ці події говорити було небезпечно, а сьогодні цих людей уже нема в живих.

Радянська версія стверджувала, що отця протопресвітера вбили буржуазні націоналісти за завданням Ватикану і вбив ник о.Костельника покінчив життя самогубством, щоб не бути заарештованим. По нині невідомо, хто ж все таки вбив о.Гавриїла Костельника. Юнак, що стріляв, явно на щось розраховував. Але час йшов на секунди, адже до вбитого отця зі всіх сторін почали збігатися люди. Знову пролунав постріл з місця , де біг нападник.

Відразу ж після вбивства о. Костельника до його помешкання увірвалася розлючена гебня і з криком до їмості: «Іді і посмотрі, там твой син убіл твоєго мужа!». Можна лише собі уявити, що в цю хвилину пережила їмость Елеонора. Та коли вона підійшла до молодого чоловіка, що в напіввійськовій одежі лежав убитий, впізнала, що це не був її син Іриней. Вона рішуче, хоч і в сльозах,заявила: «Це не мій син!» На цьому енкаведистський спектакль закінчився. В квартирі Костельників був проведений тотальний обшук і вилучена велика кількість паперів. Чогось все таки боялися всесильні енкаведисти, замітаючи сліди злочину. Всю цю інформацію я почув від того, хто б мав бути застреленим неподалік Преображенської церкви, тобто від Іринея Гавриїла Костельника, але про це пізніше.

Подібне сталося і з вбивством письменника і лютого антиуніата Ярослава Галана, який теж причетний до організації цього сумнозвісного собору, що проходив 8—10 березня 1946р. на Святоюрській горі. Комуно-чекістська атака на УГКЦ і на митрополита Андрея розпочалася після публікації статті Галана у львівській газеті «Вільна Україна під назвою «З хрестом чи з ножем» від 8 квітня 1946 р.під псевдонімом «Володимир Росович». Галана вбили 24 жовтня 1949 р. два українських націоналісти- Михайло Стахур та Ілярій Лукасевич. Підпільники були страчені, але і це вбивство носить дуже суперечливий характер. Галана вбили оунівці, але хто їх скерував на цю справу? Галан тоді вже нікому не був потрібним, та знав він дуже багато. І, зрештою, чому перед самим вбивством від письменника чекісти забрали пістолет?

І ось настав час, коли СРСР канув у Лету.

Винос тіла з Преображенської церкви 20вересня 1948 року

Похоронна процесія

Через певний час після загибелі отця настоятеля до їхнього помешкання постукали і попросили перелякану пані Елеонору відчинити двері. Господиня почула галицький акцент і відкрила двері, побачивши перед собою двох молодих, добре одягнутих чоловіків і один з них ще раз вибачився, попросив увійти в помешкання. Його товариш залишився стояти на майданчику перед дверима. У помешканні юнак передав їмості папірець, на якому було написано «УПА не причетна до вбивства Вашого чоловіка. Шухевич». Невідомий юнак витяг запальничку і тут же спалив папірець. За хвилину їх не стало. Поява цих молодих хлопців підтвердила здогад пані Елеонори про те, хто насправді вбив її чоловіка.

Цю історію також переповіла на сторінках одного з діаспорних видань дочка Костельників Христина, яка щасливо зуміла виїхати в Югославію до родини батька. Протопресвітер Гавриїл Костельник загинув у 62 роки, а його дружина Елеонора померла у 1982 р. у віці 91 року, переживши чоловіка на 29 років. Обоє поховані на Личаківському кладовищі, неподалік від входу, на полі №2. Довгі роки на внутрішній стіні у Преображенській церкві, справа від входу, висів гарний портрет о.протопресвітера, настоятеля цього храму Гавриїла Костельника. З переходом церкви у лоно УГКЦ портрет зняли.

Аналізуючи таємні документи радянських спецслужб, цілком очевидним є те, що подія, яка трапилась 20 вересня 1948 р. у Львові, виявилась несподіванкою для чекістів.

Того дня на вул. Краківській за 10-12 м від свого будинку під час повернення із богослужіння з Преображенської церкви двома пострілами в потилицю із пістолета був убитий протопресвітер Г. Костельник. Убивця віком 22–23 років під час невдалої спроби втекти від переслідування покінчив життя самогубством. Невдовзі радянське слідство оголосило, що виконавцем замаху був Василь Паньків («Яремко», «Яворенко»), особистий секретар керівника Львівського крайового проводу ОУН З. Тершаковця («Федір», «Чигирин»). Однак дані про нього у документах українського націоналістичного підпілля відсутні.

Надгробок на Личаківському цвинтарі

Вбивство Г. Костельника стало одним із приводів для початку нового масштабного наступу радянських органів держбезпеки на Греко-католицьку церкву та підпілля ОУН на Західній Україні, що завдало нових втрат українському визвольному руху.

Ігор Федик

БІОГРАФІЧНА НОТА

Гавриїл Костельник

Народився 15 червня 1886 року в Руському Керестурі (нині Сербія)

1907 – навчання у Львівській духовній семінарії

Отримав титул доктора філософії у Фрайбурзькому університеті

1913 – висвятився на священика у Львові

1920 – головний редактор журналу “Нива”, органу Львівської єпархії

1929 – Андрей Шептицький призначає Костельника проповідником у соборі св. Юра у Львові

з 1930 років стає на позиції “восточника” в УГКЦ

1941 – змушений до співпраці з НКВС

1946 – арештований НКВС