Похорон митрополита Шептицького

1 листопада 1944 року, митрополит Андрей Шептицький відійшов у вічний світ. У Львові вже більше трьох місяців була радянська влада. Втім люди не побоялись прийти і попрощатися зі своїм духовним провідником. Донині виникають запитання, чи не було отруєно митрополита? Чому радянська влада не заборонила похоронну процесію вулицями Львова?

1 листопада о 13:30 у митрополичих палатах Святоюрського комплексу відійшов у вічність архієпископ УГКЦ митрополит Андрей Шептицький, у 79-річному віці. Прощались з митрополитом у Львові п’ять днів. 

У каплиці панахиду відправили архієреї – Йосиф Сліпий, Миколай Чарнецький і Микита Будка і опісля 2 листопада тіло покійного перенесли з палат у Святоюрський собор. 

Тисячі людей з Галичини – різних національностей і віри – не побоялись віддати останню шану митрополиту, знаючи, що вже наступного дня будуть арештовані, допитані чи зазнають катувань. Адже про злочини радянської влади у 1939-1941 галичани пам’ятали. Прощання з митрополитом відбувалось під постійним оком переодягнених радянських агентів і озброєних солдат.

«Митрополиту Андрею за півстоліття вдалося виховати цілу когорту сильних духом і національно та релігійно свідомих людей, які не могли, знаючи що з ними буде, не прийти і не попрощатися з митрополитом. Блаженний Климентій, брат митрополита, описуючи похорон, пише про те, що домовина була встелена листочками людей з проханням заступництва, з проханням кращої долі для себе. Бо за життя митрополита називали Святець зі Святоюрської гори», – розповідає дослідник спадщини митрополита Андрея Шептицького, редактор численних видань його творів Оксана Гайова.

З похорону митрополита Андрея Шептицького збереглись численні світлини. 5 листопада о 8 годині ранку розпочалось Богослужіння у соборі. Потім жалобна процесія з домовиною пройшла вулицями Львова – від Святоюрського собору, попри університет, центром міста. За колоною з вінками, йшли монахи, священики, владики, понад 5 тисяч людей, зокрема було багато жінок і молоді. Процесія тривала дві години і домовину з тілом митрополита опустили у крипту в Соборі Святого Юра. Вся площа була заповнена людьми.

«Збереглись протоколи записів агентів, де вони доносили, що професор такий сказав те, а робітник таке. Навіть прощання, поділитись горем і болем, що митрополит відійшов не давали. Але люди не боялись, вони говорили і писали у своїх листах», – каже Оксана Гайова.

Радянська влада боялась величі Шептицького 

Радянська влада не могла заборонити проведення похоронної процесії, бо розуміла міжнародний авторитет Шептицького і величезне пошанування його серед вірних. Будь-яка заборона могла спричинити масовий бунт у Галичині. 

Коли радянська влада вдруге прийшла у Львів – у липні 1944, звісно, що агенти часто навідувались у митрополичі палати на розмову з архієпископом Шептицьким. І у доносах навіть вони не могли не визнати величі митрополита і писали про нього, як про людину високоосвічену, духовну і авторитетну. Були припущення, що митрополита могли отруїти, але жодних архівних підтверджень, доказів тому немає, наголошує Оксана Гайова, хоча така версія виглядає дуже правдоподібно.

Натомість у споминах брата митрополита – блаженного Климентія – описані  останні години і хвилини життя Слуги Божого. Митрополиту стало значно гірше 18 жовтня, а кілька днів  перед смертю він вже був непритомний. Причиною смерті блаженний Климентій називає параліч нервових центрів мозку. 

Церкву  – знищили, митрополита – оббріхували 

У прощальній проповіді наступник митрополита Шептицького – Йосиф Сліпий – сказав: «Батько наш, батько, на кого ти нас покидаєш?», бо блаженніший Сліпий, як і все духовенство, добре розумів, що чекає на Церкву, яку півстоліття очолював і будував Андрей Шептицький. Одразу ж після похорону почалась трагічна сторінка в історії УГКЦ  – її ліквідація. 

«Похорон був дуже урочистий 5 листопада через ціле місто. Тепер тяжкі часи для нас наступили, цілий греко-католицький єпископат вже як місяць ув’язнений – тиск, щоб переходити на православ’я. Богу дякувати, духовенство у моральній своїй цілості стоїть сильно при вірі і не сходить на манівці мимо ув’язнень, погроз. Тяжкі часи прийшли, але Господь   добрий і не залишить нас у біді.  Я ще мешкаю у Святому Юрі, у давній моїй кімнаті, але невідомо, як довго це потриває і що принесе завтрашній день. Чи ще колись побачимось на цій землі? Може, вже ні, але на цій землі життя не кінчається», – писав блаженний Климентій до брата Станіслава (проживав у Польщі – ред.).

Втім не лише увесь єпископат був арештований, як і зазнали переслідувань монахи і монахині, вірні УГКЦ, але й одразу після похорону радянська влада взялась очорнювати ім’я покійного митрополита, втягнувши у цю пропагандистську машину українських публіцистів і відомих письменників. Міфи про Шептицького радянська пропаганда творила аж до проголошення незалежності Україні, але їх до останнього повторювали комуністи.