Євген Коновалець:12 фактів життя і смерті

Його життя – приклад безкомпромісної боротьби до останнього подиху. Його не зупиняли ні війни, ні полон, ні еміграція. Він до останнього подиху був вірний обраній меті.

Євген Коновалець народився у Зашкові, у вчительській родині. Багато чоловіків у сім’ї обрали шлях священиків. Дідусь майбутнього провідника був парохом у Зашкові, двоє дядьків – у Страдчі та Малехові.

З дитинства Євген Коновалець демонстрував непохитний характер і мав надзвичайне відчуття справедливості. Коли він навчався у шостому класі Львівської академічної гімназії, стався один випадок. Друг Євгена міг залишитися на другий рік через оцінки з математики. Одного дня, коли вчитель зайшов до класу і сказав дітям сісти, Коновалець так і залишився стояти доти, доки на нього не звернули увагу. Хоч професор і вважав поведінку учня нахабною, все ж дозволив його товаришу перескласти предмет. До речі, саме Євген Коновалець допоміг другові підготуватися, адже сам математику знав чудово.

До війська Євген Коновалець був мобілізований на початку Першої світової війни, коли був студентом юридичного факультету. В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив до російського полону. І до початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині. Під час Лютневої революції в Росії він разом з галицькими старшинами з табору розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Євген Коновалець не був професійним військовим, оскільки до війська потрапив зі студентської лави. Але це не завадило йому стати полковником Армії УНР. Сучасники відзначають, що Євген Коновалець обрав дуже вдалу модель командування, коли очолив Січових Стрільців. Він дозволив своїм начальникам штабів, оперативних відділів приймати рішення, а він рішення або схвалював, або не схвалював, або узгоджував з вищим керівництвом.

Досі історики сперечаються щодо того, як би розвивалися події, якби Січові Стрільці 1918 року поїхали до Львова, захищати місто від поляків, а не залишилися б у столиці, щоб виступити на боці Директорії проти гетьмана Скоропадського. Дехто з науковців вважає, що саме втрата Львова стала початком кінця. Натомість, з іншого боку, Січові Стрільці були головною силою Директорії проти Скоропадського.

До речі, спочатку Євген Коновалець категорично засуджував Гетьманат Скоропадського. Січові Стрільці відмовилися присягати йому на вірність і готові були погодитися на розформування своїх з’єднань. Але згодом, оцінивши ситуацію, Євген Коновалець наполягає на пошуку компромісу в ім’я України. Його пропозиція полягала в тому, щоб замість створення опозиції до політики гетьмана, всі українські патріоти йшли у державний апарат і крок за крок усували звідти всіх росіян, ворогів української незалежності.

Євген Коновалець був також дуже талановитим дипломатом. Увесь час від заснування УВО (Українська Військова Організація) і до своєї смерті він провів за кордоном. Пересувався Європою провідник з литовським паспортом у кишені. Євген Коновалець намагався налагодити відносини з іноземними організаціями, зокрема з Лігою Націй, японцями і німцями. До речі, відносини з Німеччиною беруть початок ще у 1923-му році, за 13 років до приходу нацистів до влади.

Ліворуч – дружина Ольга, праворуч Ольга з сином Юрієм.

Своє кохання Євген Коновалець відшукав у Львові, на вулиці Дорошенка, 48. Тут мешкала Ольга Федак – донька Степан Федака. ЇЇ сестра Софія стала дружиною Андрія Мельника. Рід Федаків ще з кінця ХІХ століття був знаним не тільки у Львові, а й у всій Галичині. Степан Федак, у майбутньому відомий філантроп, громадський діяч і правник народився 1861 році у Перемишлі. 1899 року він разом з Костем Левицьким та Михайлом Грушевським заснували Українську Національно-Демократичну партію. Також Федак активно співпрацював з митрополитом Андреєм Шептицьким. Довший час він виконував функції управителя Галицької митрополії та радника митрополита з правових питань. 1918 року його призначили на посаду державного секретаря харчових справ уряду ЗУНР.

Євген Коновалець з сином Юрієм.

Йосип Сталін вважав Євгена Коновальця своїм особистим ворог. Ще протягом 1920-их років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. А 1933 у Москві під особистим наглядом Сталіна був розроблений план спецоперації під кодовою назвою «Ставка». Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов. Відтак про перебіг операції інформували особисто Сталіна. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план керівнику СРСР, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

Євген Коновалець знав про підготовку замаху на його життя і на спроби знищення ОУН. Відтак вживав заходів для контррозвідувальної протидії. Крім того, він вірив, що має союзників на території СРСР. І саме на цій хвилі до нього був підведений Василь Лебідь – агент радянських спецслужб, який помер аж 1985 році у Києві, і Павло Судоплатов, який удавав з себе племінника Лебедя під іменем Павлусь. Причому мав величезний вплив на Коновальця. Коли Судоплатов казав: що вуйко не звелів, тобто радянський агент Лебідь, то це вирішувало всі суперечки.

Замах на Євгена Коновальця стався 23 травня 1938 року у ресторані «Атланта». Московський агент вручив провіднику ОУН коробку цукерок з українським орнаментом і запискою «від друзів». Вибуховий механізм спрацював у момент, коли коробка опинилася у горизонтальному положенні. А це дало час Судоплатову безпечно покинути ресторан. Довший час не було жодних доказів про причетність Кремля до загибелі Коновальця. Проте історикам таки вдалося поставити всі крапки над «і».

.
Поховали полковника Євгена Коновальця у суботу 28 травня 1938 року. Від керівництва ОУН попрощатися із загиблим прийшов генерал Курманович, з Лондона і Берліна прибули три співробітники «націоналістичної Прес-служби» і радник Тарновецький. Був присутнім також литовський консул в Нідерландах, оскільки Коновалець набрав в еміграції литовського громадянства. А ось близькі родичі загиблого, що жили у Львові, не змогли приїхати в Голландію вчасно: паспорти їм видали тільки через декілька днів після похоронів. З часом на могилі лідера ОУН був уставлений пам’ятник. До речі, спочатку це поховання вважалося тимчасовим; тіло Коновальця ретельно забальзамували, щоб згодом його останки можна було перевезти в Україну.