Гоголь і мама:історія відносин



Навесні 1825 року Микола Гоголь втратив батька, який повинен був стати йому вчителем у літературній творчості. І тоді ж він пообіцяв, що слухатиме порад матері, хоча вона в цьому плані й не могла до ладу допомогти.
За десять років Микола Гоголь увічнить маму в образі Пульхерії Іванівни в «Старосветских помещиках». Все життя мама раділа, що син пішов у люди, а він дуже рано відчув, що не потребує її душевного тепла, і не зізнавався в цьому, щоб не засмучувати її...
Батьки Гоголя

ТА, ЯКА ВІРИЛА У ВИНЯТКОВІСТЬ СИНА
Після смерті чоловіка Марія Іванівна вирішила своє життя присвятити своєму старшому синові Миколі, підсвідомо відчувши, що саме її дитина прославить Василівку. Сталося нетипове. Вчорашній випускник Ніжинської гімназії поїхав до Санкт-Петербурга, щоб дослужитися до високого чину, дуже тверезо оцінив ситуацію і почав повчати поміщицю-матір, як управляти Василівкою. Він прагне стати письменником, але не витає в хмарах, тверезо, як ніхто з ровесників, ставиться до життя, і лише завдяки його практицизмові маму і сестер не спіткали розорення та злидні
Взаємовідносини Миколи Гоголя зі своєю матір’ю — непроста, захоплююча повість про два люблячі серця. Їхнє листування і розмови віч-на-віч — свідчення того, як рано Микола Гоголь подорослішав, як тактовно поводився, щоб не образити маму, бо вона дуже мало розуміла в господарських справах, а в літературних — майже нічого. Лише згодом, коли стосунки між сином і матір’ю переросли на дружні, без зайвого родинного почуття, вони один одному стали взаємно корисними. Адже відразу, коли Микола Гоголь почав робити перші кроки на службі і письменницькому терені, мама понадміру його звеличувала перед сусідами. Сліпа материнська любов виводила Миколу Гоголя з рівноваги, бо він і в юності був спроможний самостійно оцінити себе як належить.
ГОГОЛЬ У СТОЛИЦІ
У грудні 1828 року, коли в Україні стояли люті морози, Микола Гоголь зібрався їхати до Санкт-Петербурга, щоб влаштуватися на службу. Перед від’їздом попрохав свого дядька Петра Косяровського допомагати матері, а сам відписав їй свою частину маєтку. Марія Іванівна була зворушена до сліз.
Понад рік Микола Гоголь шукав місця в Санкт-Петербурзі, бо клопоти Дмитра Трощинського не допомогли. Насправді ж Микола Гоголь служити не поспішав, оскільки йому пропонували не більше 1000 карбованців на рік — доволі маленьке жалування. Мати сподівалася, що син ось-ось влаштується, і — висилала йому гроші, часто останні. У цей час син захоплюється великим містом, прохає надсилати український фольклор, який дуже цінується в столиці...
Микола Гоголь тоді перед матір’ю був дуже потайний, у свої особисті справи її не посвячував, не говорив про свою першу книгу — поему «Ганц Кюхельгартен», випущену під псевдонімом В. Алов. Вже в цьому творі переважає українська життєрадісність автора над байронічним настроєм. Поема виявилася невдалою.
І ось весна, а на службу він так і не влаштувався. Прохає у матері 300 карбованців на життя і — подає надію: «Можливо, ми житимемо коли-небудь разом, що завжди було моїм найбільш полум’яним бажанням, і тоді я постараюся всіма силами виконати священний обов’язок до матері і до друга свого». Цікаво, що вже тоді Микола Гоголь не думав повертатися додому. Дядькові Петру Косяровському він це пояснював небажанням бачити неспокій і муки матері. З цього часу улюблений син Марії Іванівни став іншим: він говорив їй лише те, що вона хотіла почути. Тоді ж у нього все менше й менше залишалося бажання стати чиновником. Може скластися враження, що своєю сліпою вірою в талант сина Марія Іванівна допомогла йому стати великим письменником. Насправді, Микола Гоголь порад матері не слухав. Можливо, тому, що й літературний смак у неї був відсутній, і хотіла вона від сина більше за все одного — щоб він став урядовцем. Тому її слова втіхи не були значущими, йому від матері потрібні були фольклорні матеріали й гроші. В іншому Микола Гоголь був самостійний.
НАБУТТЯ РІВНОВАГИ
Після таємничої мандрівки за кордон влітку 1829 року (про неї ми мало що знаємо) Микола Гоголь набув те, до чого давно прагнув — душевний спокій. На нього зійшла благодать Божа, за допомогою якої він зміг творити. Служити чиновником — він розцінював це як поступку матері, і протримався на посаді якийсь рік. У департаменті уділів Микола Гоголь працював із весни 1830 року. І хоч у «Отечественных Записках» вже було надруковано його повість «Вечера накануне Ивана Купала», матеріальне становище залишалося важким. Йому призначили лише 500 карбованців на рік, а тому юнак прохав, щоб мама щомісяця присилала хоча б 100 карбованців.
Микола Гоголь на ділі доводив, що жити в столиці на чиновницьке жалування — річ немислима. Мати не вірила в це й просила, щоб син не занепадав духом: «Багато хто, приїхавши до Петербурга, спочатку не мали нічого, жили одним жалуванням, набули згодом досить значну маєтність, лише ретельністю і старанністю на службі...». Марії Іванівні було невтямки, що так було колись, але часи змінилися... У той же час, мати не надавала серйозного значення заняттям сина творчістю, вона вважала, що він лише задовольняє свою давню пристрасть. Але Микола Гоголь зробив велику ставку на це захоплення. Незабаром він зміг відіслати матері 500 карбованців, а також 50 карбованців на посаг сестрам.
Влітку 1832 року Микола Гоголь рушив до рідної Василівки, де помітив, як змінилася його мати, а та своєю чергою побачила спокійне, безпристрасне ставлення сина до рідних людей, до рідних місць. І річ була не лише в фінансових проблемах. Микола Гоголь відчував, що так звані малоросійські повісті, матеріал для яких йому присилала Марія Іванівна, — справа, на жаль, вже минула. А у матері тоді були дуже складні справи з управлінням маєтком, оскільки вона мала багато боргів. Так непомітно мати й син опинилися на різних полюсах душевної рівноваги.
Микола мав успіх серед письменників і читачів, йому творилося легко й вільно, спокій зберігала й мати, але до цього себе змушувала. «Я не можу розповісти вам цього смутку, який я відчував, дивлячись на вас. Ця цілковита ваша неуважність у словах і задумливість, ця ваша вічно спрямована кудись увага, але не до предметів, які вас оточують, не до тих, про які йшлося, так що ви здавалися абсолютно такою, яка живе серед нас у якомусь іншому світі, чужою до всього того, що біля вас відбувалося», — признався матері вже письмово Микола Гоголь.Пізнавайте невідоме на сторінках спільноти «На скрижалях»
НЕПРАКТИЧНА МАРІЯ ІВАНІВНА
Щоб зміцніти фінансово, 1833 року Марія Іванівна вирішила побудувати шкіряний завод і шевську фабрику. Але задумане закінчилося крахом. За рік замість фантастичних прибутків Марія Іванівна набула борг у 5 тисяч карбованців! Про це її застерігав син, радячи спершу мати маленьке виробництво, а розширювати його поступово. Благо, під час краху Микола Гоголь не бідував і міг без допомоги матері зводити кінці з кінцями. І навіть відмовився перевидавати «Вечера на хуторе близь Диканьки», щоб заробити грошей.
Якою Марію Іванівну пам’ятають її сучасники? Однокашник по Ніжинській гімназії і друг по Санкт-Петербургу А.С. Данилевський говорить так: «В обожнюванні сина Марія Іванівна доходила до Геркулесових стовпів, приписуючи йому всі новітні винаходи (пароплави, залізниці) і, до найбільшої досади сина, розказуючи про це всім при кожній зручній нагоді. Переконати її не могли б ніякі сили». Зазнавши краху в підприємництві, Марія Іванівна приїхала до Воронежа на богомілля. Зміцнівши у вірі, вона з великими зусиллями виплутувалася з боргів. Жила надією на блискучу кар’єру сина, який на той час уже встиг полишити місце викладача історії. Обставини складалися так, що Марія Іванівна поринала у мрії та фантазії. У той же час Микола Гоголь як чиновник не відбувся. Він уже не мислив себе службовцем, більше того — побачив у чиновництві велике зло. Марія Іванівна неймовірно перебільшувала синову славу письменника, що викликало роздратування з боку Миколи Гоголя, особливо, коли вона називала його генієм. Незабаром Микола Гоголь став ще суворішим до матері, заборонивши їй висловлювати власну думку про його літературні твори. Щоб заспокоїти маму, син пообіцяє влітку приїхати до Василівки. Але це, як і в подальші роки, залишалося обіцянкою. Хоча допоможе ділом — прилаштує на навчання в Петербурзі своїх сестер Лізу і Ганну, які на літо їздили відпочивати на рідну Полтавщину. З 1840 року його листи до матері набувають повчального тону, а сам письменник непомітно захоплюється роллю проповідника, наставляючи рідну матір на Божественний шлях. Подібне не сприймалося в світському суспільстві, де про їх взаємовідносини поширювалися неймовірні чутки.
ГОГОЛЬ, ЯКИЙ ВИХОВУЄ МАТІР
Легко обуритися, коли син, навіть великий письменник, виховує матір. Набагато важче зрозуміти все це. Згодом близькі знайомі й друзі письменника дивувалися, чому Микола Гоголь не посилає матері грошей, на що він відповідав, що розумна порада їй, поганій господині, корисніша за самі гроші. «Надавши не один раз допомогу грошима, я побачив ясніше, що не в грошах сила і що їх кидатимуть як у посудину, в якій немає дна і якої вічно не наповниш», — зізнався Микола Гоголь Олександрі Смирновій-Россет, жінці, якій ніколи не говорив неправди, яку обожнював і кохав неземним коханням.
Навесні 1845 року небачене хвилювання в матері викликав стан сина, який спалив (уперше) другий том «Мертвых душ». Ще за рік Микола Гоголь написав заповіт на випадок смерті. Марія Іванівна дуже стурбувалася вчинком сина. Той зберігає олімпійський спокій і говорить, що не думати про смерть і життя — дуже погано. Одним пунктом заповіту записано: «Щоб усюди навколо поширювалася навіть чутка про привітне пригощання всякого гостя господинями села Василівки і щоб усі знали, що є дійсно таке місце, де всякий гість є брат і якнайближча серцю людина, не дивлячись на те, якого б він стану і звання не був». Постійні думки про смерть не засмучували Миколу Гоголя. Цей факт він розглядав як само собою зрозумілий для істинного християнина. Але його не розуміла матір, яка вірила в Бога лише, як заведено було в українських селах — дотримуючись формального боку православ’я. Любити любов’ю у Христі — закликав Микола Гоголь рідну матір, а вона, на жаль не розуміла його слів...
1847 року, перед від’їздом до Єрусалима, Микола Гоголь по-новому побачив і сестер, на яких мама справляла релігійний вплив. Вони були «мало християнки» — «майстрині лише виконувати зовнішні обряди». Наступного року письменник повернувся з Гробу Господнього і заїхав до Василівки, де гостював майже місяць. Це був уже не той Микола, синочок Марії Іванівни. Він перетворився духовно, став твердий і впевнений, як всякий, хто робить справедливу справу.
НЕПОВЕРНЕННЯ ГОГОЛЯ
Прийшов час, коли між Миколою Гоголем і його матір’ю збільшилася відстань. Марія Іванівна і надалі продовжувала турбуватися про сина, як про маленького. Але Микола Гоголь був уже іншим. «Людина так спроможна оскотинитися, що навіть страшно бажати їй бути без злиднів і в достатку. Краще бажати йому спасти свою душу. Це головніше за все», — писав він до Василівки в квітні 1851 року.
Під кінець свого життя Микола Гоголь уже «пережив» практичність, і гроші для нього нічого не значили. Зібравши 5 тисяч карбованців, він віддав їх на допомогу талановитим студентам, а вже за півроку сам заліз у борги. Як відомо, Микола Гоголь відмовився від повістей «Миргород», хоча Пульхерія Іванівна зі «Старосветских помещиков» — саме його мама. Він знав, що шлях додому, до Василівки, для нього закритий, обіцяв повернутися лише для того, щоб заспокоїти маму. Зачарованість минулим у Миколи Гоголя зникла. Він уже усвідомлював, що сутність людини не в душевності, а в духовності, не в наївності і простоті, яка, як говорить прислів’я, гірше за крадіжку, а в глибині людини, її шляху від гріховності до чистоти й відродження, чому він і присвятив «Мертвые души». Коли Микола Гоголь працював над другим томом цього твору, не було поруч людини, яка могла б йому допомогти. Не могла цього зробити й мама. До неї в письменника було лише одне прохання, яке часто він повторював під кінець свого земного життя: «Моліться про мене, найдобріша моя матінко! Важко, важко буває мені!» Марія Іванівна молилася. Може, тому й на той раз у нього вистачило сил дожити до весни. У цю пору року Микола Гоголь і занедужував, і воскресав...

Читайте також:Череп Гоголя

Сергій ГУПАЛО


Гоголь і мама:історія відносин Гоголь і мама:історія відносин Reviewed by Василь Герей on 13:41:00 Rating: 5

Немає коментарів: