Лесь Курбас: з кулею у серці

Його новації та експерименти поставили театральне мистецтво на якісно новий щабель. Про життя митця, творчі рішення, любов до театру та кохання до дружини читайте у статті.

Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в Самборі (Львівська область) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати синові гарну освіту.

Курбас навчався в Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. В Австрії він всотав у себе дух європейської культури. Вже тоді мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де діяв потужний і демократичний театр Садовського.

1916 року його мрія здійснилася, він вступає до цього театру. Творчий потенціал Курбаса в театрі Садовського мали б стрімко розвинутись, але чільну увагу й енергію молодий митець скерував на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом «Молодий театр».

Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів і сформував трупу «Кийдрамте» (Київський драматичний театр). Трупа почала свої гастролі містами Київщини. Спершу актори осіли в Білій Церкві, потім – в Умані.

1922 року Курбас засновує в Києві театр «Березіль», головним акцентом у постановках стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

«Березіль»

Мистецьке об’єднання «Березіль» було не тільки тетральною організацією. Тут гуртувалися режисери, актори, письменники, поети і драматурги, мистецтвознавці, критики, композитори, а також учені, філософи, психологи. Крім п’яти театральних майстерень у Києві, осередки «Березоля» діяли й у провінціях, де навчалися сотні театральних митців усіх спеціальностей.

У майстернях-лабораторіях вели досліди над театром для села, для робітничих клубів, для дітей шкільного і дошкільного віку. Тут формували репертуар для місцевих театрів, художники проектували сценічні оформлення відповідні до умов тих театрів. Тут зродився український театральний музей, театральна бібліотека і перший театральний журнал.

За перші чотири роки існування й праці «Березоля» майстерні й лабораторії виховали не тільки професійних акторів, режисерів, художників, а й ознаменували появу нових театрознавців і таких драматургів, як М. Куліш, Дніпровський, Ярошенко, Мамонтів, Микитенко і багато інших.Пізнавайте цікаві історії з минулого на сторінках спільноти "На скрижалях"

На посаді мистецького керівника-режисера Курбас проявив себе геніальним. У першій фазі творчої діяльності він під впливом великого реформатора західноєвропейського театру Макса Райнгардта вдається до синтези слова, руху, жесту, музики, світла і характеризації. Курбас ставить експресіоністичні п’єси тодішніх європейських драматургів, а кожна з них розкриває котрусь із театральних проблем.

У другому періоді він застосовує модерні принципи до класичного, західноєвропейського репертуару (драми Шекспіра, Гюго, Шиллера), а також до українського (твори Старицького, Тобілевича). Курбас шукає український стиль, нитки тяглості до козацького бароко. У ревіях і фарсах викриває тодішню радянську дійсність.

Третім й останнім періодом є харківський, коли Курбас із «Березолем» переїздить до Харкова (1926-33). У той час його театр був повністю сформованим, до його складу входили М. Крушельницький, Й. Гірняк, В. Чистякова, Н. Титаренко, Наталя Ужвій, А. Бучма, Олімпія Добровольська, І. Мар’яненко та інші. У цьому періоді, крім закордонної драматургії, на чільне місце виходять п’єси Миколи Куліша, що став найближчим співтворцем і помічником Курбаса в модернізації українського театру.

Портрет Курбаса

Ті, хто був знайомий із Курбасом, відзначали, що він мав надзвичайно привабливу зовнішність: високий, стрункий, з красивим обличчям, густим, темним і пишним волоссям, мав м’який тембр голосу (баритон). А його талант, ерудиція, доброта, лагідність, чуйність, вимогливість, цілеспрямованість підкорювали всіх. Любив гарно вдягатися, носив капелюх з непростими крисами, довгий плащ, м’який шарф, зав’язаний у кокарду.

«Він був справжній європеєць. У нього не можливо було не закохатися», – відзначали колеги Курбаса.

Про кулю в серці

26-річним Лесь Курбас вступив до трупи Львівського театру товариства «Руська бесіда». І головною партнеркою на сцені в нього була надзвичайно вродлива і талановита акторка, яку тоді називали галицькою Заньковецькою — Катерина Рубчакова.

Рубчакова Катерина Андріївна

Вони виконували головні ролі в різних виставах — ролі закоханих. Це був високомистецький дует. І почуття, які вони проявляли на сцені, знайшли певне продовження в житті.

Курбас закохався у свою партнерку, заміжню жінку, значно старшу за себе, в якої були чоловік і діти. Спочатку він приховував свої почуття, та коли 1913 року вони їхали на гастролі до Кракова, освідчився Катерині в коханні.

Але Рубчакова розсміялася. Ця сцена так образила актора, що він намагався покінчити життя самогубством. Вистрілив собі в груди. На велике щастя, куля пройшла біля серця. Його життя вдалося врятувати. Проте кулю лікарі не змогли видалити. Вона залишилася з ним на все життя.

Відновивши здоров’я та опанувавши емоції, Курбас повернувся до театру і продовжив роботу в ліричному дуеті з Катериною. Але усвідомив, що почуття актора на сцені не обов’язково знаходять продовження в житті.

Про дружину

Своє справжнє кохання Курбас зустрів у Києві. 1917 року він створив «Молодий театр», для репетицій орендував приміщення на вулиці Прорізній, де почергово займалися танцювальна студія Михайла Мордкіна та «Молодий театр».

Саме тут Курбас із першого погляду закохався в молоду дівчину з танцювальної студії — Валентину Чистякову. Їй було 18, йому — 31.

Валентина Честякова та Лесь Курбас

На першому побаченні він самовпевнено сказав Валентині: «Ти будеш моєю дружиною». Запропонував їй роль у своєму «Молодому театрі». Вона без вагань погодилася, незважаючи на те, що була росіянкою і говорила лише російською. 6 вересня 1919 року вони побралися.

Її університети почалися, як згадувала у своїх спогадах Валентина Чистякова, із зустрічей з Курбасом. Бо за нетривалий час він зробив зі своєї дружини провідну акторку українського театру, яка виросла до народної артистки України. Школа Курбаса стала тим найбагатшим джерелом, з якого все життя вона черпала творчі знання і театральний досвід.

Чистякова

«Усі в театрі були закохані у Валентину Чистякову. Жінки, чоловіки, молоді, старі. До речі, старих серед нас не було: вся трупа тоді була молодою. Коли ми сходилися одночасно у велике фойє на збори чи репетицію, кожному з нас кортіло сісти так, щоб краще бачити Чистякову. Дивитися на неї було насолодою! Якусь неймовірну силу тяжіння, чарівну привабливість випромінювала вся її істота: кожен рух, поворот, погляд рідкісно виразних фіалкових очей. Були серед акторок красивіші за неї, але ніхто не міг зрівнятися з нею неповторною чарівністю. Море жіночості. Пісня жіночості!» – згадувала про дружину Курбаса аторка Юлія Фоміна.

Курбас був надзвичайно вірним дружині. Вони прожили разом п’ятнадцять щасливих років. Дітей у них не було.

Про заслання

1933 року митця відсторонили від театру «Березіль». 9 квітня 1934-го судова трійка при колегії ДПУ засудила його до тюремного ув’язнення на 5 років.

Лесь Курбас під час слідства

Курбаса заслали на Вянь-Губу біля Віг-Озера — на найсуворіший режим і нагляд.

Письменник В. Гжицький згадує: «Лесь Курбас був артистом на сцені, але не в житті. Якби він умів так грати з ними, як Гірняк чи Остап Вишня, — може, й вижив би! Але в наших романтиків ніколи не було гумору, а рятував лише гумор...».

Натомість режисер Лесь Танюк відзначає: Курбасу здавалося, що гумор він має.

У створеному ним на Вянь-Губі театрику він ставить «Смерть Тарєлкіна» — сатиру на російську поліцію і на печерне дикунство царського судочинства. П’єсу зеки ризикнули зіграти у власних зеківських одежах — і давні події набули раптом ризиковано-актуального змісту.

Невдовзі Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957-го реабілітовано. Посмертно.